Помер колишній прем'єр СРСР та уроженець Донеччини Микола Рижков

У Росії помер експрем'єр СРСР, уродженець Донеччини Микола Рижков, який схвалював вторгнення росії та окупацію українських земель.

Про це заявила очільниця ради федерації рф Валентина Матвієнко, пише ua.news.

"Людина-епоха. Людина унікальної долі та державний діяч унікального масштабу. І великої душі. Виявлялося це у всьому, за що брався Микола Іванович, з чим стикався. Він завжди щиро і глибоко переживав справу, результат. За людей. За країну. Все пропускав через душу. І це не гарні слова", - написала Матвієнко.

Микола Рижков - радянський партійний діяч. Ексголова Ради міністрів СРСР, ексдепутат державної думи російської федерації. Народився 28 вересня 1929 року в селищі Диліївка Бахмутського району Донеччини. Він організовував роботу щодо ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС в 1986 році.

У 2004 році нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня "за визначний особистий внесок у розвиток російсько-української співпраці". Був почесним громадянином міста Торецьк на Донеччині.

Рижков підтримував введення російських військ в Україну в 2014 році. За це на нього наклали санкції, його активи заморозили і заборони в'їзд до країн ЄС. У 2022 році він підтримав спробу анексії чотирьох регіонів України як сенатор. 

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.