Війська РФ авіабомбами тричі обстріляли пам’ятку національного значення Кам’янська Січ

На Херсонщині російські окупанти скинули авіабомби на пам’ятку національного значення Кам’янська Січ.

Про це повідомили у Міністерстві культури та інформаційної політики України.

1 лютого вороги завдали авіаудару по території пам'ятки національного значення Кам'янська Січ, що входить до складу Національного заповідника "Хортиця". На території культурного об'єкта знаходиться могила кошового отамана Костя Гордієнка та кладовище запорізьких козаків першої половини XVIII століття.

За словами керівника Міністерства культури та інформполітики Ростислава Карандєєва, перший вибух стався безпосередньо на місці розташування колишньої Кам'янської Січі, точніше - на території господарчого передмістя Січі, де протягом багатьох років здійснювали розвідувальні та дослідницькі роботи співробітники заповідника "Хортиця". Тут знаходяться ще недосліджені виробничі об'єкти залізотопного та гончарного комплексу першої половини 18 століття.

Другий "приліт" був на територію сучасного туристичного об'єкта, де розташовується лапідарій, на якому представленні кам'яні пам'ятки (зокрема, зернотерки), недалеко від хреста та могили кошового отамана Костя Гордієнка та в'їзних воріт Січі, побудованих у 2009 році.

"Росія завдала чергового удару по нашій спадщині - поцілила у Кам'янську Січ. Це вкотре доводить, що РФ цілеспрямовано нищить нашу матеріальну культуру, аби стерти українців як націю. Однак їй це не вдасться: Росія не зможе оминути покарання за свої злочини й відповідатиме за них у міжнародних судах", - підкреслив Ростислава Карандєєва.

Співробітники Національного заповідника "Хортиця" розпочали документування наслідків атаки на унікальну пам'ятку козацької доби. На рахунку країни-агресора вже понад 120 пошкоджених чи зруйнованих пам'яток національного значення.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.