Віднайдено могилу полковника Армії УНР

На кладовищі міста Абондан у Франції віднайдено місце поховання полковника Армії УНР Івана Кирія.

Про знахідку сповістила на своїй сторінці у Facebook Ліза Іжицька.

"Зробила сьогодні декілька фото могил. Знайшла з українським надписом лише одну Василя Яценко. Але де є "Ъ" вважала що не наші. Але, як зрозуміла зараз, Иванъ Кирей це полковник Української Армії", - йдеться у дописі.

Іван Кирій народився 4 січня 1876 року на Чернігівщині. Отримав військову освіту, служив у Російській імператорській армії.

У 1917 році перейшов на службу до Армії УНР. У 1919 році був начальником частини пороху, хімічного майна та вибухових речовин Головного артилерійського управління Дієвої армії УНР.

Після відступу Армії УНР з українських земель, у 1923 році виїхав до Франції. У поважному віці знайшов прихисток в таборі для біженців (за іншими даними - українському старечому домі) у місті Абондан. Досі дата смерті та місце поховання були невідомі.

Померлих мешканців ховали на місцевому цвинтарі. Там існувала окрема українська секція. З часом договори оренди землі для могил закінчувались, їх не було кому подовжувати та оплачувати. Тож багато могил просто знищили у відповідності до французького законодавства. Частину поховань вдалося перенести на український меморіал у Везін-Шалет.

Утім, кілька українських могил в Абондані такі збереглось. Ліка Іжицька відвідала цвинтар, де віднайшла кілька пам'ятників з кириличними написами. І серед них – могила полковника Армії УНР Івана Кирія.

Завдяки напису на пам'ятнику ми можемо встановити рік смерті полковника – 1953 рік.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.