На Житомирщині згоріла пам'ятка архітектури кінця ХІХ століття

17 жовтня у селищі Червоне Бердичівського району загорівся будинок культури зі складу історико-культурного комплексу, який забудували українські меценати Терещенки.

Про це на сторінці у фейсбуці повідомив туристичний гід по палацу Грохольських-Терещенків у Червоному Тарас Коновалов.

"Наша пам'ятка архітектури — будинок культури кінця ХІХ століття — просто горить. Хтось його підпалив. Жахливі сцени. Дуже важко на це дивитися", — написав Тарас Коновалов.

За словами краєзнавиці Тетяни Андрійчук, цей будинок збудували наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. В часи Терещенків він використовувався як готель для працівників цукрового заводу та селян, які приїздили на Базар у Червоне. Будинок не є пам'яткою архітектури, втім, каже краєзнавиця, він має цінність як частина спадщини меценатів Терещенків.

Своєму розвитку у середині ХІХ – на початку ХХ століть Червоне завдячує відомій родині Терещенків, які мали там свій палац, цукровий завод, займалися літакобудуванням і розвивали місцеву інфраструктуру.

Будівля, що згоріла, перебуває на балансі місцевого цукрового заводу. З початку 2000-х років її не використовували. 

Під час пожежі вигоріли всі дерев'яні перекриття між поверхами у приміщенні, всі стіни. Від споруди лишилася лише коробка.Через чотири години після виклику рятувальників пожежу було ліквідовано. Внаслідок події ніхто не постраждав.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.