Суд повернув у власність державі палац Терещенків на Житомирщині

Об’єкт є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Про це повідомляє Укрінформ.

Господарський суд Житомирської області постановив повернути державі палац меценатів Терещенків у селищі Червоне, який до цього перебував у власності Житомирської єпархії УПЦ Московського патріархату.

30 серпня суд задовольнив усі вимоги Бердичівської окружної прокуратури. Зокрема, йдеться про вимогу витребувати з володіння монастиря на користь держави в особі Міносвіти нежитлову будівлю площею 2802,7 кв. м та дві господарські будівлі площею 1264,7 і 394,5 кв. м.

Утім, представниця відповідача Марина Шолодько заявила, що рішення суду буде оскаржене і назвала його незаконним.

Палац Терещенків побудований у 1861 році Адольфом Грохольським, після його смерті перейшов у власність відомого мецената та цукрового промисловця Миколи Терещенка. Після приходу більшовиків там облаштували сирітський притулок, а згодом – фабрично-заводське училище.

У 2000 році ВАТ "Червоненський цукровик" безкоштовно передав маєток у власність Житомирської єпархії. У 2001 році в частині плацу створили Червоненський Свято-Різдва Христового жіночий монастир, підпорядкований Житомирській єпархії УПЦ (МП). Охоронного договору на пам'ятку архітектури єпархія не мала.

Бердичівська окружна прокуратура встановила факт протиправного вибуття майна державної форми власності – садиби Терещенка і звернулася до суду з позовом про повернення втраченої нерухомості державі. Усі судові рішення про відмову прокуратура оскаржила.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.