У Києві встановили меморіальну дошку академіку Книшову

Про це повідомляє Укрінформ.

Дошку встановлено у Голосіївському районі Києва на будівлі за адресою вулиця Г.Книшова, 6.

 

"Ми вшановуємо пам'ять нашого вчителя, друга, наставника. Геннадій Книшов був легендарною людиною, яка дуже багато зробила для становлення кардіохірургії в Україні. Книшов очолив інститут після Амосова. І це непросто, коли тебе постійно порівнюють з корифеєм. Але Геннадію Васильовичу усе вдалося. Він вивів наш інститут на європейський рівень. Заклад став одним з найкращих в Україні", - сказав директор Інституту серцево-судинної хірургії ім.М.М.Амосова Василь Лазоришинець.

Геннадій Книшов з 1989 по 2005 рік очолював Національний інститут серцево-судинної хірургії ім.Н.М. Амосова. Він створив кардіохірургічну школу, яка охоплює всі напрямки серцево-судинної патології і забезпечує прогресивний розвиток кардіохірургічної допомоги.

Вперше в Україні академік Книшов запровадив низку новітніх методів у галузі кардіохірургії. Серед них - аортокоронарне шунтування при ішемічній хворобі серця, хірургічна корекція складних і злоякісних порушень ритму серця.

Під його керівництвом вперше запроваджена методика штучного підвищення температури тіла хворого і доведена її роль як пускового механізму стимуляції імунітету пацієнта при інфекційному ендокардиті. За цією методикою прооперували тисячі пацієнтів, яких до цього вважали безнадійними.

Також успішно велися унікальні фундаментальні розробки з анатомії та електрофізіології серця.

У 2004 році за визначні заслуги перед Україною, розвиток медичної науки, створення національної кардіохірургічної школи, багаторічну самовіддану працю Геннадію Книшову присвоїли звання Героя України.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.