Завершено експедицію "Жива історія: свідки та жертви російських злочинів"

Дослідники записали свідчення понад 50 українців, що постраждали від російської окупації

Команда дослідників здійснила усноісторичну експедицію до Київської області в рамках спільного проєкту "Локальної історії" та Центру дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя "Жива історія: свідки та жертви російських злочинів". Перший етап проєкту вдалося реалізувати завдяки науковому замовленню Українського Католицького Університету. 

 

Під час експедиції історики записали декілька десятків інтерв'ю зі свідками та жертвами російських злочинів у населених пунктах, які перебували під окупацією у лютому-березні 2022 року: міста Буча, Ірпінь, селище Бородянка, села Андріївка, Бабинці, Дружня, Здвижівка, Пилиповичі. 

Місцеві мешканці розповідали про те, як російські війська окуповували території, вивозили людей на територію Білорусі, грабували місцевих, катували та вбивали цивільних. Серед тих, хто погодився розповісти свої спогади, – волонтери, яких утримували в російському полоні, люди, що зазнали катувань, ті, хто втратив своє житло і майно, родичі замордованих і вбитих українців.

В межах проєкту зафіксували на фото руйнування житлових будинків, лікарень, шкіл, торгових центрів та інші наслідки російських злочинів.

Матеріали, які вдалось зібрати під час експедиції, будуть опубліковані на сторінках Локальної історії та Центру дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя, а також на youtube-каналі Локальної історії

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.