АНОНС: "Росія та фашизм: повертаємо сенс словам"

Ще радянська традиція використовувала слово "фашизм" скоріше як лайку, ніж як термін, що чітко позначає певну політичну ідеологію і практику. Сьогоднішня кремлівська пропаганда довела гротескну інверсію сенсів до апофеозу абсурду

26 квітня 2022 року о 20 годині відбудеться фейсбук-подія "Росія та фашизм: повертаємо сенс словам" зі спікером В'ячеславом Ліхачовим.
 
Ще радянська традиція використовувала слово "фашизм" скоріше як лайку, ніж як термін, що чітко позначає певну політичну ідеологію і практику. Сьогоднішня кремлівська пропаганда довела гротескну інверсію сенсів до апофеозу абсурду.
Зберігаючи в колективній історичній свідомості страшний досвід Другої світової війни, нам часто теж здається природним називати агресорів та катів фашистами.
Тим часом, в цього слова є відносно точний, наскільки це можливо в суспільствознавстві, сенс. Незважаючи на його публіцистичний відтінок, концепт "фашизму" у світовій історичній та політичній науці зберігає певну аналітичну цінність. Звичайно, навіть якщо абстрагуватися від специфічного пострадянського інтелектуального контексту, суперечки про природу фашизму на Заході теж завжди були не лише академічними, а й ідеологічними.
Однак у останні десятиліття дискусії навколо значення цього терміна сприяли формуванню т.зв. "Нового консенсусу", який поділяють провідні спеціалісти. Однак навіть спираючись на загальний понятійний апарат, фахівці не могли дійти згоди, чи можна охарактеризувати режим сучасної Росії як "фашистський".
Із врахуванням останніх процесів, що спостерігаються в ідеології та практиці кремлівського режиму в контексті його відчайдушної спроби остаточного вирішення українського питання, можна поставити крапку в цій академічній дискусії.
Реєстрація на подію тут.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.