У київській мерії розповіли, де можуть розмістити музей Сержа Лифаря

Музей Сержа Лифаря має стати особливим місцем в Києві, де кияни і гості міста могли б дізнатися про постать видатного танцівника і хореографа.

Як повідомили у Департаменті культури КМДА у відповідь на інформаційний запит Укрінформу, на сьогодні обговорюється питання щодо створення такого музейного простору. Розміщуватися майбутній музей може в будівлі по вул. Сагайдачного, 20/2.

 

"Враховуючи величезний інтерес до постаті видатного танцівника і хореографа серед киян, туристів, світових культурних та мистецьких кіл, вбачається необхідність та актуальність створення Музею Сергія Лифаря як сучасної музейної інституції, особливого місця в Києві, де кияни і гості міста могли б дізнатися про цю непересічну особистість, Сержа Лифаря, в європейську та світову балетну культуру, а також його вплив на розвиток культури ХХ століття взагалі та балетне сьогодення.

Крім того, потрібно враховувати запит аудиторії/відвідувачів на місце, де був би представлений танець (сучасний і класичний) як частини міської культури", - йдеться у відповіді.

Як зазначили у департаменті, основною умовою передачі багатого культурного спадку артиста була гарантія постійного експонування матеріалів у меморіальному музеї Сергія Лифаря, який зобов'язувалася відкрити київська адміністрація у 90-х роках. Проте створений Музей був лише у 2019 році, як філія Музею історії міста Києва.

Головні види робіт, над якими сьогодні працюють науковці філії – описання і упорядкування архіву, колекції та бібліотеки великого артиста, що були передані на підставі заповіту самого Сергія Лифаря у 1990-х роках, а також у 2017 році на підставі волі його дружини Ліллан Алефельд.

"Тож Музей Сержа Лифаря – це амбітний проєкт про зв'язок між минулим і майбутнім (історією, рухом, мистецтвом); музей артиста, художника, творчої особистості; музейна експозиція + креативний простір; артистичний простір у широкому розумінні. А також платформа для постійного обміну між експертами, представниками музейної, архівної, мистецької, артистичної, театральної, креативної сфери в Україні та за кордоном, колекціонерами, дослідниками, реалізації кросекторальних проєктів", - розповіли у департаменті.

Проте для повноцінної розбудови і функціонування музей необхідно забезпечити відповідним приміщенням. На сьогодні розглядається можливість розміщення Музею Сержа Лифаря в будівлі по вул. Сагайдачного, 20/2.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.