Під Харковом підірвали корпус Будянського фаянсового заводу

Опівдні другого листопада у селищі Буди підірвали будівлю заводу, який працював з 1867 року. Раніше у цьому корпусі було три цехи та працювало понад дві тисячі людей

Про це повідомляє KharkivToday.

Шестиповерхову будівлю підривали сплановано, за рішенням дніпровської фірми, якій вона належала.

 

"Це був один з корпусів, де були літейний, формовочний та маслозаготівельний цехи", розповів секретар Південноміської ради Всеволод Біліченко. Площа будівлі — 25 тис. кв. метрів.

За словами Біліченка, рішення про знищення будівлі ухвалив її новий власник з Дніпра. Що буде на місці знесеної будівлі, ще не визначилися. Ця територія залишається за Південноміською радою. Старі приміщення заводу знесли ще раніше, чекають на інвестора, розповів Біліченко.

Також він згадав історію 10-річної давнини, коли до Буд приїхала жінка, яка називала себе онуковою племінницею Матвія Кузнєцова, Оксана Сєдих. Вона називала себе єдиною спадкоємицею і казала, що завод належить лише їй і обіцяла йти до суду. Але нічого подібного не сталося.

У 1867 році промисловець Михайло Кузнєцов взяв в оренду фаянсову фабрику купця Нікітіна у селі Байрак Харківської губернії, але її розташування виявилося невдалим, у 1886 році Кузнєцов  переніс фаянсову фабрику з села Байрак до села Буди, де тоді проживало 1000 чоловік і через яке у 1870 році було прокладено залізничну гілку Мерефа — Люботин. 

У 1887 році розпочала роботу "Ново-Харківська фабрика М. С. Кузнєцова у селі Буди", яка стала основним підприємством села — на ньому працював кожен четвертий житель. У перші роки роботи завод виробляв напівфаянс. З 1892 року на заводі почали виготовляти вироби з фаянсу. У 1894 році було освоєно виробництво виробів з порцеляни. 1902 року Кузнєцов отримав звання "Постачальник Двору Його Імператорської Величності". 1913 року завод випустив близько 11 мільйонів фаянсових виробів. Із захоплення влади більшовиками завод був націоналізований.

Будянський фаянсовий закрився 2006 року. На підприємстві працював кожен четвертий мешканець селища Буди. 

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.