СРЗУ опублікувала колекцію "ЗУНР 1920–1930-х років – в архівних документах"

До тематичного видання увійшли різнопланові, найбільш інформаційно насичені і цікаві документи із фондів Галузевого державного архіву СЗР України, датовані 1920–1930-ми роками.

Серед них – агентурні зведення і повідомлення, резолюції зборів, звіти нарад, конференцій, листи, доповідні про партії та політичні угруповання на західноукраїнських землях тощо, йдеться у повідомленні СРЗУ.

 

Особливу цінність для подальшого дослідження істориками та науковцями можуть становити протоколи засідання Національної Ради у Відні у 1923 році та емоційний виступ на ньому громадського діяча Лева Левицького про долю України, інформація про ставлення активного діяча уряду ЗУНР Степана Федака до тогочасних подій, доповідна записка голові ҐПУ УСРР Всеволоду Балицькому про становище групи очільника ЗУНР Є. Петрушевича, доповідь агента "Лебедя" про Є. Петрушевича і його стосунки з Є. Коновальцем, документ під назвою "Євген Петрушевич і його ставлення до більшовицької Москви" та інші.

Зазначені документи були створені органами ВУЧК-ҐПУ-НКВД СРСР, які у той історичний період намагалися пильно стежити за діяльністю членів уряду ЗУНР, а також впливати на розвиток подій через агентурні та інші можливості.

Перейти до колекції - "Західно-Українська Народна Республіка 1920–1930-х років – в архівних документах"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.