IN MEMORIAM: помер історик та реконструктор Віктор Бузало

12 травня 2021 року після важкої хвороби помер колишній довголітній співробітник Інституту історії України НАН України, фахівець з питань міжнаціональних відносин, геральдики, фалеристики, уніформології, вексилології, один із співавторів концепції системи державних нагород незалежної України Віктор Йосипович Бузало

Про це повідомив Інститут історії України НАН України.

 

У некролозі від голови ГО "Департамент воєнно-культурної антропології" Олекси Руденка сказано:

"Більшість людей, які його знали, одразу приймали як доконаний факт, що Віктор був напрочуд компетентним та дипломатичним професійним чиновником вищого класу, якого вони зустріли у всіх формах існування апарату Президета України 1992-2013 рр. – Адміністрації або Секретаріату Президента. Віктор Бузало був  таким собі нащадком блискучих канцеляристів Гетьманщини.

Адже саме завдяки його історичним знанням, тактовності, віртуозному знанню процедурних та протокольних особливостей державної служби, свого часу Україна отримала такий важливий параметр та атрибут незалежності як нагородна система.

Ще 1992 р. Віктор Бузало став одним із співавторів концепції нагород незалежної України. Особливо на його плечі впав тягар підготовки величезного обсягу складної документації, листування та зв'язування у єдиний комплекс різноспрямованих державотворчих ініціатив різних гілок влади.

За його безпосередньої участі з'явилися спочатку Відзнаки Президента України, а згодом і державні нагороди України".

"Віктор  Бузало разом із рухом військово-історичної реконструкції до останнього дня прокрокував шляхами десятків військово-історичних фестивалів, заходів, бівуаків, примірявши на себе однострої кількох армій; стояв  біля витоків військово-історичних груп "Київський гренадерський полк", "Чернігівський гренадерський полк", "; 2-й полк Легіону Вісли"; брав участь у формуванні Департаменту воєнно-культурної антропології Товариства археології та антропології при КНУ ім. Тараса Шевченка (1997), а згодом став дієвим учасником ГО "Департамент воєнно-культурної антропології"; разом із сином Михайлом приєднався до військово-історичних груп "Київський реєстровий козацький полк" та "13 полк легкої піхоти""

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.