Сім тисяч депортованих родин: опублікували документи про «Акцію-51»

У вільному доступі опублікували документи про останню депортаційну операцію «обміну населенням» між Польщею та СРСР, яку здійснили у 1951 році.

15 лютого 1951 року Радянський союз та Польська народна республіка уклали договір про обмін прикордонними територіями. Таке рішення аргументували економічними інтересами двох держав: Польща потребувала територій із запасами нафти та газу, СРСР — вугільних родовищ.

Понад 7167 українських сімей з 44 населених пунктів Бойківщини примусово переселили в степи південної України. Депортація увійшла в історію під назвою "Акція–51".

Колекцію з 14 документів публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом служби безпеки України на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

До збірки увійшли: 

  • копія радянського примірника карти обміну;

  • договір про обмін територіями між СРСР та ПНР;

  • описи кордонів ділянок, що відходили до двох держав;

  • повідомлення з результатами цензури пошти переселених;

  • повідомлення про "порушення совєцької законності" під час переселення мешканців;

  • звітні документи про хід виселення, передачу території та проведену роботу на прийнятій від ПНР території, тощо.

В одному з листів переселений в Одеську область так описує своє становище: "Тут так спекотно, що неможливо витримати, все згоріло від сонця. Будинки ліпимо з болота, тому що лісу тут немає. Годують нас горохом, хлібом, дають пів літра молока на день...Такий був дощ, що трохи все не згинуло. Напевно, тут загинемо усі...".

У листах всі переселенці звертаються до родичів із проханням посприяти переїзду з СРСР до Польщі.

"Результати перлюстрації кореспонденції свідчать про використання тортур та психологічного тиску, що чинили на родини, які відмовлялися переїжджати, — коментує координатор Е-архіву Денис Пасічник. — Наприклад, за відмову підписувати документи на переселення били і чоловіків, і жінок, погрожували виселити у Сибір, зачиняли у приміщеннях клубів та викручували руки".

 
Завірена копія договору між СРСР та ПНР про обмін територіями

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"