Вежа з черепів у центрі Мехіко: археологи зробили нове відкриття. ВІДЕО

Археологи з Мексиканського Національного інституту антропології та історії розкопали нові частини ацтекської вежі з черепів, розташованої безпосередньо під центром сучасного Мехіко.

На думку експертів, виявлені частини споруди – це фасад і східна частина башти, яка загалом, як підрахували вчені, містить 119 черепів, на додачу до сотень інших, знайдених раніше, повідомляє ВВС. Україна.

 
ФОТО: reuters

Вперше вежу Вей Цомпатлі, відому за легендами й історичними документами, виявили у 2015 році під час реставрації старовинної будівлі у центрі столиці.

Імовірно, ця споруда є жертовником у святилищі ацтекського бога сонця, війни і людських жертвоприношень.

Вежа з черепів була розташована збоку в храмі Віцилопочтлі – верховного божества і патрона столиці ацтеків Теночітлана.

Ацтеки, які говорили мовою науатль, населяли досить істотну частину центральної Мексики і мали свою державу, що датується XIV-XVI ст.

Їхню цивілізацію завоювали іспанські конкістадори, які на чолі з Ернаном Кортесом захопили Теночітлан у 1521 році.

Відомо, що подібна споруда, складена з людських останків, наводила жах на солдатів, які прибули на американський континент разом із конкістадорами.

Ця структура у формі циліндра розташована поруч із центральним собором Мехіко, побудованим на тому місці, де знаходився Темпло Майор - головний храм Теночітлана.

"Темпло Майор продовжує нас дивувати, тому що Вей Цомпатлі, без сумніву, є однією з найбільш вражаючих археологічних знахідок, зроблених у Мексиці за останні роки", - сказала міністерка культури Алехандра Фраусто.

Археологи встановили, що цю вежу діаметром 4,7 метра споруджували у три прийоми, приблизно з 1486 по 1502 рр.

Спочатку вчені вважали, що усі виявлені черепи належали воїнам, однак з'ясувалося, що частина з них – це останки жінок і дітей. Це дало підстави вважати, що тут також робили жертвопринесення ацтекським богам.

"Хоча ми не можемо з точністю сказати, як багато з них були воїнами, можливо, якась частина була захоплена для принесення в жертву, - сказав археолог Рауль Баррера. - Але ми знаємо, що вони стали частиною сакральної жертви, дарами богам або навіть самі стали персоніфікувати божества".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.