У Вінниці знайшли кладовище вояків Української Галицької Армії

У Вінниці віднайшли кладовище вояків Української Галицької Армії та Армії УНР, знищене в радянський час. Науковці припускають, що це може бути найбільший український військовий цвинтар УГА не тільки в Україні, а й у світі

Про це повідомляє Вежа.

Попередні археологічні розкопки почали на території пустиря ліворуч від сучасного 45-го заводу всього кілька днів тому, 8 вересня. І з першого ж разу науковці виявили останки вояків, які понад 100 років тому померли від тифу.

 

Наразі на невеличкій трикутній ділянці зробили понад 20 шурфів, у яких виявили декілька десятків одиничних поховань (в домовинах), і одну братську могилу, в якій знайшли останки семи людей. Насправді це лише невеличка частина цього кладовища, адже воно має площу близько гектара і протягається вглиб території 45-го заводу.


–  Можливо, це ділянка для старшин, а можливо й для всіх солдатів, тому що такою була позиція Галицької армії: робити одиничні поховання у трунах, відповідно до християнських звичаїв, і не робити традиції братських могил. Але ми виявили одне поховання без трун, яке можна характеризувати як братську могилу. Подальші розкриття покажуть, на скільки це було характерно, – розповів Святослав Шеремета, директор Меморіально-пошукового центру "Доля" Львівської облради.

 

Цинізм ситуації полягає у тому, що за радянський часів це кладовище не тільки знищили, а й побудували на цій території свинарник, рештки будівлі якого досі там є. Крім того, у шурфі, який зробили біля цієї будівлі, виявили будівельне сміття і трубу від водогону, який теж прокладали цією територією.

Олександр Федоришен, директор "Центру історії Вінниці", розповів, що для переважної більшості вінничан термін "Галицька Армія" був абсолютно невідомим. Тому поширеною була думка, що віднайдені останки і нагороди належали "якимось німцям з війни", тобто військовим Третього Райху. Але насправді йшлося про українських вояків. Дослідники припускають, що там може бути до двох тисяч похованих. Також відомо, що серед інших там похований український літературний критик, керівник архівної служби Начальної Команди ГА Михайло Федюшка, відомий також як Євшан.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.