Археологи під Одесою виявили рідкісну статуетку античного божества. ФОТО

Члени Нижньодунайської археологічної експедиції Одеського археологічного музею на розкопках городища Картал поблизу села Орловка в Ренійському районі виявили теракотову статуетку. Археологи вважають, що статуетка зображає грецького бога Гермеса (в римському пантеоні – Меркурія). Ще по одній з версій – це може бути Геракл.

Про це повідомляє Думская.

 

"Виріб прекрасно зберігся. Статуетки такого типу і в такому чудовому стані – рідкісна знахідка навіть у великих античних центрах Північного Причорномор'я. Для пам'ятки ж варварської периферії, яким було в античну епоху поселення в Карталах, така статуетка – виняткова рідкість, яка межує з унікальністю", — розповіли співробітники Одеського археологічного музею.

У давньогрецькому пантеоні Гермес – бог торгівлі та хитрості, юнацтва та красномовства. Він також вважається покровителем глашатаїв, послів і мандрівників. Про те, що статуетка зображає саме Гермеса, можна судити по залишкам жезла-кадуцея.

 

Але, з іншого боку, етруський варіант Геркле (Геркулеса) також іноді зображувався з таким жезлом. Крім того, Гермес традиційно зображувався більш витонченим і без накидки.

Під час розкопок також було знайдено кілька поховань на території могильника городища. Це могили часів черняхівської культури і пізньоантичного періоду.

 

Зазначимо, що Катрал – багаторівневий археологічний об'єкт. Зараз члени експедиції завершують розкопки шарів античної епохи і переходять до більш древньої – гальштатського періоду (XII-VIII століття до Р.Х.) і епохи енеоліту (V тисячоліття до Р.Х.).

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.