75% росіян вважають радянську епоху найкращою за історію країни. ОПИТУВАННЯ

Три чверті росіян (75 відсотків) вважають радянську епоху найкращою за історію країни, 18 відсотків не згодні з цією думкою.

Про це свідчать дані опитування "Левада-центру", повідомляє Радіо Свобода.

 
ФОТО: AFP

Словосполучення "радянська епоха" частіше асоціюється в опитаних зі стабільністю і впевненістю в майбутньому (16 відсотків відповідей), хорошим життям в країні (15 відсотків) і особистим життям – дитинством, юністю, батьками (11 відсотків).

Негативні оцінки виникають набагато рідше: про дефіцит, черги і талонах згадують 4 відсотки опитаних, про залізну завісу, застої і репресії – по одному відсотку.

65 відсотків росіян шкодують про розпад СРСР, стільки ж вважають, що його можна було уникнути. 26 відсотків опитаних висловили протилежну думку з обох питань.

При цьому половина тих, хто жалкує про розпад СРСР говорять, що вони засмучені втратою почуття приналежності до "великої держави", 49 відсотків шкодують про руйнування єдиної економічної системи, більше третини – про зростання взаємної недовіри.

Однак "повернутися на шлях, яким рухався Радянський Союз" хочуть лише трохи більше чверті росіян (28 відсотків). Більше половини опитаних (58 відсотків) виступають за "власний, особливий шлях" розвитку країни, а кожен десятий вважає, що Росії слід орієнтуватися на європейський варіант.


Водночас, за даними соціологічної групи "Рейтинг" станом на 2018 рік лише третина мешканців України жалкували про розпад у 1991 році Радянського Союзу. При цьому 55% респондентів не мали ностальгії за СРСР. Найбільше тих, хто сумував за минулим, в областях півдня та сходу, найменше – на заході.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.