На Лук’янівському СІЗО встановили “народну” таблицю на честь повстання “холодноярців”. ФОТО

На зовнішньому мурі Лук’янівського слідчого ізолятора в Києві з’явилася інформаційна таблиця про повстання в цій тюрмі полонених українських старшин та козаків Армії УНР – героїв Холодного Яру, що відбулося 9 лютого 1923 року.

Як повідомляє "Новинарня", дошку на стіні ліворуч від входу до СІЗО розмістили учасники акції "Останній бій Холодного Яру" в неділю, 9 лютого. Акцію ініціювала громада Протасового Яру.

 
Фото: "Новинарня"

Інформаційна дошка оздоблена символом 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ "Холодний Яр", яка підтримала цей захід.

 
Фото: "Новинарня"

"9 лютого 1923 року у Лук'янівській в'язниці засуджені бойовиками ВЧК до розстрілу провідники та члени українського антимосковського підпілля підняли повстання, захопили 14 рушниць з набоями і вели свій останній бій більше 4 годин.

Серед загиблих повстанців були лідери-"холодноярці", отамани антимосковського підпілля Київщини, козаки і старшини Січових стрільців", – зазначено на таблиці.

"Це адекватна реакція українців після тридцяти років відмов та ігнорування з боку Пенітенціарної служби України. Переконаний, що на місці цієї таблиці давно має постати пам'ятник, або як мінімум меморіальна дошка", – прокоментував подію присутній на заході громадський діяч Андрій Ковальов.

 
Фото: "Новинарня"

Співробітники поліції перешкоджали встановленню таблиці, намагалася відібрати її в активістів та зрештою склали протокол за статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення – "порушення благоустрою".

Однак, за свідченнями учасників акції, представники правоохоронних органів не стали зривати таблицю після її встановлення, принаймні попервах. Можливо, через те, що дошку розмістили не під вивіскою СІЗО, а збоку, де на стіні висить ще кілька оголошень СІЗО.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.