Копіювати дозволено: суд визнав незаконним обмеження копіювання архівних документів

Окружний адміністративний суд Києва 3 жовтня частково задовільнив позов дослідника Олександра Краковського проти Міністерства юстиції України

Рішення суду суттєво відновлює права користувачів архівів на самостійне копіювання документів в архівних установах.

 
Alex Krakovsky, facebook

Суд визнав протиправними та зобов'язув Міністерство юстиції вилучити з наказу №2438/5 "Про затвердження Порядку користування документами Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам" норми, які стосуються:

- заборони копіювання власними технічними засобами документів більше від формату а4, справ з товщиною корінця понад 4см, а також рукописи, стародруки, архівні фонди та колекції;

- обмеження типів власних технічних засобів (в наказі були дозволені лише телефони, планшети і фотоаппарати); 

- заборони копіювання з автоматизованих інформаційно-пошукових систем, баз даних архіву, облікових та довідкових документах архіву (неопубліковані описи, каталоги, картотеки).

Олександр Краковський просив суд повністю скасувати наказ Міністерства юстиції №2059/5 від 27.06.2018, як такий, що суттєво обмежує права користувачів архівів і прийнятий з порушенням процедури, оскільки не проходив громадського обговорення і регуляторного погодження. Дослідник планує продовжити боротьбу за скасування цього наказу в апеляційній інстанції. 

В коментарі "Історичній правді" Краковський нагадав, що в чинній версії наказу є норма, яка може бути інструментом цензури. "Збереглась норма, що при самостійному копіюванні дослідник заповнює анкету, яку буде підписувати директор. Директор на власний розсуд може погодити, а може й не погодити, з будь яких мотивів, що створює простір для зловживань. Фактично це є цензурування.

Там ще є різні бюрократичні моменти, які суперечать європейським підходам роботи архівів, і загалом якість цього наказу дуже низька. Але найбільш одіозні норми наказу вдалося прибрати" - розповів Олександр Краковський.

Нагадаємо, вищезгаданий наказ Мінюсту викликав обурення користувачів архівів. Заяву щодо незаконного обмеження доступу до архівів з вимогою скасувати цей наказ Мінюсту підписали 863 особи, серед яких 52 колективних підписанти (громадські організації і рухи). 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.