Архів номерів журналу "Мурзилка" 1924-1999 рр. викладений у вільний доступ

Щомісячний дитячий літературно-художній журнал «Мурзилка» в рік свого 95-річчя виклав великий архів своїх номерів за 1924-1999 роки у відкритий доступ.

Про це повідомляє блогер Ніколай Подосокорський у своєму ЖЖ.

 

Ознайомитися з ними можна на сайті Національної електронної дитячої бібліотеки.

"Мурзилка" спочатку був адресований дітям від 6 до 12 років. З дня свого заснування до 1991 року був друкованим органом ЦК ВЛКСМ і Центральної ради Всесоюзної піонерської організації імені В.І. Леніна. В останні роки видається за фінансової підтримки Федерального агентства по друку і масовим комунікаціям.

У журналі починали свій творчий шлях такі письменники, як Самуїл Маршак (як дитячий поет), Сергій Міхалков, Олена Благініна, Борис Заходер, Агнія Барто, Микола Носов.

У 2011 році журнал був занесений в Книгу рекордів Гіннесса. Він був визнаний виданням для дітей з найтривалішим строком існування.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.