In memoriam. Помер барон Фальц-Фейн — родич засновника "Асканії-Нової"

У столиці Ліхтенштейну Вадуці на 107-му році життя загинув спортивний діяч, меценат, нащадок засновника заповідника "Асканія-Нова" барон Едуард фон Фальц-Фейн.

За інформацією Vaterland, якого цитує "Новое время", 106-річний підприємець загинув у власному будинку під час пожежі. Вогонь охопив його житло приблизно о 8:45 ранку в суботу, 17 листопада.

Прибулі на місце події пожежники виявили барона мертвим. Причини пожежі на даний момент невідомі.

Барон Едуард Олександр фон Фальц-Фейн був найстарішим жителем Ліхтенштейну. 14 вересня він відсвяткував своє 106-річчя.

Едуард фон Фальц-Фейн народився 14 вересня 1912 року в селі Гаврилівка, що в нинішній Херсонській області. Він — племінник засновника заповідника Асканія-Нова Фрідріха Едуардовича Фальц-Фейна.

Після Жовтневого перевороту 1917 року разом з родичами Едуард фон Фальц-Фейн виїхав до Німеччини, потім оселився у Франції, а потім перебрався в Ліхтенштейн. Він займався спортом (велогонки, бобслей), спортивною журналістикою, а також очолював асоціацію велоспорту в Ліхтенштейні.

В Україні Фальц-Фейн мав численні нагороди: Орден Ярослава Мудрого IV (2012) і V ступенів (2007), орден "За заслуги" І (2002) і ІІ ступенів (1998), Почесну відзнака Президента України (1994), Почесну грамоту Кабінету Міністрів України з пам’ятним знаком (1998).

Ці нагороди Фальц-Фейн отримав за багатолітню благодійну та природоохоронну діяльність, опіку над біосферним заповідником "Асканія-Нова" ім. Ф. Е. Фальц-Фейна, особистий внесок у підвищення міжнародного престижу України тощо.


8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.