Російські академіки звинувачують директора ФСБ у виправданні сталінських репресій

Група російських науковців виступила зі зверненням після інтерв’ю, яке дав директор ФСБ Росії Олександр Бортников напередодні Дня співробітника органів держбезпеки (державне свято в РФ).

На думку вчених, голова спецслужби виправдовує сталінські репресії. Про це йдеться в їхньому відкритому листі, яке опублікувала газета "Коммерсант", передає російська служба Бі-Бі-Сі.

У листі академіки й члени-кореспонденти Російської академії наук нагадують, що в  1930—40-х роках у в’язницях і таборах опинилися мільйони людей, а цілі народи потерпіли переселення з місць історичного проживання.

"Ми рішуче протестуємо проти ревізії уявлень про нелюдську і антинародну сутність репресій і закликаємо всіх розсудливих людей, які не бажають своїм дітям пережити жахи 1930-х років, долучитися до нашого протесту", — йдеться в листі.

Інтерв’ю генерал-полковника Бортникова, приурочене до століття Всеросійської надзвичайної комісії (ВЧК), спадкоємцем якої вважається Федеральна служба безпеки (ФСБ), опублікувала "Российская газета" 19 грудня.

На початку бесіди голова ФСБ попереджає, що хоче "розставити потрібні акценти і відповісти на деякі спірні запитання", щоб "об’єктивно оцінювати минуле".

Відповідаючи на запитання про репресії, Бортников заговорив про долі самих чекістів. Зокрема, він заявив, що понад 20 тисяч співробітників органів держбезпеки самі стали жертвами репресій.

"Коли я прочитав інтерв’ю, де пан Бортников розповідає, що більшість рішень в 1930-х були доречні, — заявив "Коммерсанту" академік РАН Сергій Стишов. — Що шляхом репресій країна карала поганих чекістів і поганих партпрацівників… Мені захотілося запитати: а за що карали науковців? За що карали артистів, художників? За що карали селян, робітників, простих громадян?".

"Схоже, вперше після ХХ з’їзду КПРС одна з найвищих посадових осіб нашої держави виправдовує масові реперсії 1930—40-х років", — резюмували вчені.

Як повідомлялося, 58% росіян, опитаних експертами "Левада-Центру", шкодують про розпад СРСР.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.