Спецпроект

У Казахстані відкрили пам'ятник жертвам казахського голодомору. ФОТО

31 травня в День пам’яті жертв політичних репресій у м. Алмати в Казахстані відкрили пам’ятник жертвам голодомору 1931—1933 років.

Монумент із бронзи та гарніту встановили у сквері Карагайли на перехресті вулиць Кабанбай-батира і Науризбай-батира, передає "Forbes. Казахстан". Він являє собою триметрову скульптуру матері, яка притискає до грудей знесилену від голоду дитину. Автори проекту, що має назву "Ана", — Дулат Усенбаєв, Айдос Буркітбаєв і Канат Бегулієв.

 Фото: Серікжан Ковланбає

За словами акіма (голови адміністрації) міста Бауиржана Байбека, пам’ятник відкрито на доручення президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва. "Образ матері, яка пригортає до грудей знесилену від голоду дитину, уособлює всю скорботу казахського народу. Мати — це джерело всього сущого, основа нації, гарантія майбутнього", — сказав Байбек.

За період з 1918 по 1933 роки в Казахстані загинуло, за різними даними, понад 3 млн осіб, у тому числі з 1931 по 1933 роких загинуло біля 1,7 млн людей. Жертвами реперсій 1937—1938 років стало понад 100 тис. казахстанців.

 Фото: Серікжан Ковланбаєв

"Дивлячись на свого слабкого й беззахисного сина, її серце обливаєтсья кров’ю від горя й безвиході. Тонкі руки й ноги хлопчика звисають, він не має сил обійняти свою матір, очі його привідкриті. Коло ніг жінки лежить перевернутий догори догори дном порожній казан", — пояснили автор скульптури.

На відкриття пам'ятника прийшли представники місцевої влади, громадські діячі та нащадки реперсованих і жертв голоду.

За даними казахського демографа Макаша Татімова, під час казахського голодомору загинуло 2 мільйони 350 тис. казахів, що складало 51% від загальної чисельності казахів (4 мільйони 200 тис., що проживали в Казахській РСР).

Найбільш постраждали північні, скотарські, райони республіки. Основною причиною була насильницька реквізиція худоби з боку радянської влади, а також примусовий перехід на осідлий спосіб життя.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.