Спецпроект

На Вінниччині встановили пам’ятник річковій мідії, яка врятувала село від голоду

На Вінниччині у с. Оксанівка Ямпільського району відкрили пам’ятник річковій дністровській мідії, споживання якої рятувало місцевих людей від смерті під час повоєнного голоду.

Про це кореспонденту Укрінформу повідомила письменниця і краєзнавець, автор книги про село Оксанівку Галина Собко.

 

"Це була спільна ініціатива громадських діячів села і районної влади – встановити пам'ятник річковій мідії, яка рятувала життя місцевих селян під час голодомору 1946-1947 років. Часто це було чи не єдиним джерелом їжі, доступним людям. Тому й вирішили встановити пам'ятник, як подяку річці і молюску-рятівнику", - розповіла Собко.

За її словами, пам'ятник у вигляді напіврозкритої білої мушлі, всередині якої, як в утробі матері ховається малятко, виготовили з місцевого ямпільського пісковику молоді скульптори зі Львова.

Місцеві підприємці допомогли з матеріалами та технікою для встановлення скульптури на центральній площі села. На пам'ятнику міститься напис: "Згадай, як зійшли дари дністрових вод" та вказані роки голодомору – 1946-1947.

Презентували громаді пам'ятник у межах міжнародного фестивалю "Дністрові передзвони". Відкрили його найстарша мешканка села – 93-річна Ольга Харевська та на наймолодша дитина вихідців із Оксанівки.

Довідка. Село Оксанівка знаходиться на півдні Вінниччини, у Ямпільському районі. Воно розташоване на українсько-молдовському кордоні. В селі мешкає усього 47 осіб, здебільшого пенсійного віку. Утім, вони спільно з місцевими громадськими діячами активно розвивають зелений туризм, аби зберегти своє село на карті.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.