Вандали пошкодили Меморіал жертвам комунізму у Биківні. ФОТО

У ніч з вівторка на середу невідомі пошкодили і обмалювали червоною фарбою меморіальні споруди Національного історико-меморіального заповіднику "Биківнянські могили".

Наслідки вандалізму співробітники зауважили вранці у середу.

На українській частині меморіалу помітні написи олійною фарбою: "СС Галичина" - на польській частині меморіалу, "ОУН-УПА курва" - на українській.

Сплюндрована польська ділянка меморіалу "Биківнянські могили". Фото понівеченого меморіалу публікує відомий польський журналіст Павєл Боболовіч у своєму twitter 
 Написи на українській ділянці меморіалу. Фото: Павєл Боболовіч
 Головний монумент меморіалу "Биківнянські могили". Джерело: facebook-сторінка Голови УІНП Володимира В'ятровича
 
 Гранітну колону на вході до польської частини меморіалу вандали намагалися завалити, але не змогли

Також пошкоджена вхідна група польської частини меморіалу. Вандали спробували повалити колону з сірого граніту.    

 

Керівництво заповіднику запевняє, що меморіал відчистять від написів якнайшвидше. А щоб відновити механічні пошкодження, скоріш за все, прийдеться зачекати теплого часу, коли відтане ґрунт. Працює слідство.

Меморіальний комплекс "Биківнянські могили" створений на пам'ять жертв політичних репресій поблизу селища Биківня у східних околицях Києва.

У Биківнянському лісі знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій часів комунізму. У1930-40-х роках НКВД ховало тут тих, кого кати розстрілювали у Жовтневому палаці та інших осередках терору у Києві. За іменами встановлено більше 14 тисяч розстріляних. Загальна кількість поховань точно невідома.

Відомий дослідник, колишній військовий прокурор Андрій Амонс оцінює кількість похованих у Биківні жертв комунізму в 35 тисяч. З них близька 2 тисяч польських громадян – жертви "Катинського злочину", спецоперації знищення польських військовополонених і політичних в’язнів навесні 1940 року.    

Усі матеріали "Історичної правди" за темою "Биківня"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.