Кириленко віддає церкву з "Софії Київської" в руки УПЦ КП

Трапезну церкву біля Софійського собору у Києві (її ще називають Малою або Теплою Софією) передають у безоплатне користування священникам УПЦ Київського Патріархату для "відновлення богослужінь".

Про це у своєму Facebook повідомив учений-археолог, екс-працівник Національного заповідника "Софія Київська" Тимур Бобровський.

Дописувач нагадав, що церква була спеціально обладнана для проведення виставок. В одній з кімнат реставратори розчистили та музеєфікували фрагмент підлоги XVIII століття. Все за державні кошти.

"Тепер все це будуть знову змінювати та перепристосовувати. При цьому скоротять експозиційні площі заповідника, сховають у запасники цінні експонати, перекриють зазначені музеєфіковані залишки, - підкреслив Бобровський. - Заради чого? Заради політичного піару "Народного фронту" [до цієї партії належить нинішній міністр культури В'ячеслав Кириленко - ІП]?"

Скан документу: Tymur Bobrovskyy

Трапезна Церква Софії є частиною об'єкту Світової спадщини ЮНЕСКО, зазначив археолог. Вже майже десятиліття ООНівська організація вимагає від України менеджмент-план з розвитку заповідника.

"Оскільки документу немає, то обмежень також не існує, - написав Бобровський. - Сьогодні вирішили віддати священникам Малу Софію. Не сумнівайтеся, завтра постане питання і про Велику".

На думку вченого, коли про ситуацію дізнаються в ЮНЕСКО, буде скандал. Бо волюнтаристське рішення Мінкульту приймалося без розробки менеджмент-плану, а тому не прораховано ризики передачі музейної території в управління церковникам.

Тепла Софія. Фото: uk.wikipedia.org

"Якщо хтось вважає, що священнослужителі - люди особливої духовності, то згадайте, як вони поводяться з культурною спадщиною: МП [Московський патріархат] у Лаврі, УАПЦ в Андріївській церкві, а той самий КП - з історичною забудовою на Старокиївській горі", - підкреслив дописувач. 

Тепла або Мала Софія — колишня трапезна церква Софійського монастиря в Києві, пам'ятка архітектури українського бароко. Збудована в 1722-1730 роках.

1822 року за проектом Андрія Меленського перебудована на зимову (опалювану) церкву Різдва Христового. Відтоді, на противагу холодному взимку соборові, отримала назву "Теплої".

У складі комплексу монастирських споруд собору Святої Софії внесена до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО під № 527. Пам'ятка культурної спадщини національного значення.

Зараз використовується в якості виставкових залів Національного заповідника "Софія Київська". В ній розташовується експозиція "Храм. Град. Держава" та лапідарій Національного заповідника "Софія Київська".

Інше за темами ЧИНОВНИКИЮНЕСКОЗАПОВІДНИКИ

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.