В Україні створюють архів усної історії Євромайдану

В Києві презентували міжнародний проект "Пам’ять Майдану". Мета — зберегти пам’ять про події зими 2013—1014. Так буде створено архів усної історії Майдану, який зберігатиметься в Українському інституті національної пам’яті.

24 вересня у Київському університеті імені Бориса Грінченка Український інститут національної пам’яті, представники 3-х університетів та Фонду збереження пам’яті Майдану презентувалися свої доробки у фіксації спогадів учасників протестних подій на Євромайдані зимою 2013/2014 рр.

Об’єднавши зусилля, вони планують створити архів матеріалів усної історії Майдану. Для цього ініціювали міжнародний проект "Пам’ять Майдану": відтепер копії записаних інтерв’ю будуть зберігатися і в Україні і у європейських партнерів.

Збір спогадів здійснюють Український інститут національної пам’яті, Фонд збереження пам’яті Майдану, Київський університет імені Бориса Грінченка, Дослідний центр Східної Європи Бременського університету Німеччини, Каунаський університет імені Вітаутаса Великого.Український інститут національної пам’яті створить архів усної історії Євромайдану зі всіма записами проекту "Пам’ять Майдану".

Представник Українського інституту національної пам’яті Тетяна Ковтунович розповіла: "Зразу після завершення активної фази протистояння, ми записували аудіо інтерв’ю просто на Майдані, потім — відеоінтерв’ю з учасниками подій. На даний момент маємо близько 200 записів, більша половина яких розшифрована".

"Беручи кожне інтерв’ю, я розумію який скарб ми тримаємо в руках – живі емоції, віра, воля, неймовірні зусилля непересічних людей. Ми з вами робимо дуже важливу справу, бо, маючи технічні можливості, можемо зафіксувати енергію, яка панувала на Майдані, і потім показати її наступним поколінням", — сказала у виступі Тетяна Ковтунович.

У березні та квітні співробітники Українського інституту національної пам’яті збирали спогади безпосередньо на Майдані і це переважно аудіозаписи. Всього було записано 143 інтерв’ю. До червня було розшифровано ці матеріали тривалістю 55 годин. На другому етапі, що розпочався в липні і триває дотепер, завдяки підтримці Фонду збереження пам’яті Майдану, УІНП має змогу робити відеозаписи інтерв’ю. Натепер вже записано 49 відео тривалістю 70 годин.

Проект "Пам’ять Майдану" відкритий до співпраці: організатори закликають поповнювати архів. Ви можете надати для архіву аудіо чи відеозаписи, або долучитися волонтером до збору спогадів. Контактуйте з УІНП за мейлом:uinp@memory.gov.ua та телефоном:+380 44 253-15-63.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.