"Хайтарма" отримала премію в Італії

Фільм про депортацію кримських татар "Хайтарма" здобув дві премії на Міжнародному кінофестивалі Kimera в Італії.

Картина була удостоєна призу за найкращу режисуру і за найкращий фільм, повідомляє Newsru.ua.

За словами режисера фільму і виконавця головної ролі Ахтема Сейтаблаєва, ця новина була для нього абсолютно несподіваною, проте приємною.

Міжнародний кінофестиваль "Кімерія" (м. Термолі, Італія) проводиться з 2003 року. До 2006 року фестиваль був відкритий тільки для короткометражних робіт.

Як відомо, у квітні 2014 року художній фільм "Хайтарма" отримав престижну російську кінопремію "Ніка" в номінації "Найкращий фільм країн СНД і Балтії".

У перекладі з татарської "хайтарма" означає "повернення". Фільм заснований на реальних подіях - депортації татарського населення півострова у 1944 році.

Трагічна сторінка в історії кримських татар показана через погляд прославленого льотчика, двічі героя Радянського Союзу Амет-Хана Султана.

У кінострічці знялися відомі актори – Олексій Горбунов, Юрій Цурило, Андрій Самінін, Олексій Тритенко, Дмитро Суржиков. Місцями зйомок стали Алупка, Бахчисарайський район і Судак.

У масових сценах знімалися півтори тисячі кримчан з усього півострова, зокрема, люди похилого віку, які самі пережили депортацію 1944 року.

Дивіться також: "Трейлер фільму "Хайтарма". ВІДЕО"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.