Власник газети "Жеч Посполіта" вибачився за вигадку про тротил

Власник польської газети "Жеч Посполіта" Ґжеґож Гайдарович вибачився перед читачами за публікацію про нібито виявлену на уламках літака Леха Качинського слідів вибухівки.

Про це повідомляє УНІАН.

У заяві власника йдеться, що спеціально проведене розслідування довело, що при підготовці публікації не були дотримані журналістські стандарти,

"Як видавець я завжди відділяю редакцію від бізнесу, але те, що я не знав, як виглядають лаштунки підготовки матеріалу, не звільняє мене від відповідальності за тексти, які з’являються у газеті", - написав Гайдарович.

"Журналісти, пов'язані з публікацією, не мали підстав для того, аби стверджувати, що на уламках Ту-154 знайдено сліди тротилу та нітрогліцерину", - йдеться у заяві наглядової ради компанії Presspublica, якою володіє Гайдарович.

Керівництво компанії-видавця відзначило, що автор статті Цезарій Гмиз, який працював у газеті з 2007 року, не надав документальних доказів.

Відповідальність за публікацію матеріалу видавець, крім головного редактора газети Томаша Врублевського, який очолював її з кінця жовтня 2011 року, поклав також на голову відділу польських новин Маріуша Станішкевича та заступника головного редактора Бартоша Марчука. Їх усіх звільнено.

Як відомо, раніше Rzeczpospolita написала про виявлення польськими експертами на уламках Ту-154 у Смоленську та на місці катастрофи урядового літака слідів вибухівки.

Військова прокуратура, яка розслідує причини трагедії, офіційно спростувала інформацію газети, а голова польського уряду Дональд Туск звинуватив брата Качинського у тому, що той своїми заявами про Смоленську катастрофу "нищить Польщу".

Як відомо, у травні 2012 роки представники польської парламентської слідчої комісії заявили, що причиною авіакатастрофи літака Качинського стали два вибухи на борту. Про це нібито свідчила велика кількість уламків літака і їхнє розташування після катастрофи.

"Жеч Посполіта" - одна з найбільших польських щоденних газет з середнім накладом 160 тисяч. Її вважають головною альтернативою соціально-ліберальній "Ґазеті Виборчій". Має консервативний напрямок, але формально не підтримує жодну з польських партій.

Літак польського президента Лєха Качинського Ту-154 розбився під Смоленськом вранці 10 квітня 2010 року. Повідомлялося, що під час посадки в умовах сильного туману він зачепився за верхівки дерев і впав. На борту перебувало 96 осіб - 88 пасажирів і вісім членів екіпажу. Ніхто не вижив.

Повністю перебіг подій щодо розслідування катастрофи 2010 року читайте за темою "Трагедія під Смоленськом"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.