Поляки пропонують почекати з висновками щодо тротилу

Польські слідчі, які працюють в Смоленську, офіційно не підтверджують наявності тротилу на уламках урядового літака, який розбився у квітні 2010 року.

Про це повідомляє "Інтерфакс" із посиланням на представника військової прокуратури Польщі полковника Іренеуша Шелянга.

Шелянг додав, що у викладках, якими користувалися співробітники польської прокуратури, ішлося про "хімічні сполуки".

"Це могли бути продукти вибуху, але остаточні дані стануть відомі після проведення лабораторних досліджень", - додав прокурор.

Нагадаємо, сьогодні польська газета "Жеч Посполіта" повідомила, що слідчі з Польщі виявили сліди вибухових речовин на уламках президентського літака, що зазнав катастрофи під Смоленськом.

За інформацією видання, яку газеті підтвердив генпрокурор Польщі, польські прокурори і вибухотехніки, які оглядали уламки літака в Росії, знайшли сліди тротилу і нітрогліцерину на крилах літака і в салоні, в тому числі на 30 пасажирських кріслах.

Сліди вибухових речовин, за інформацією видання, були виявлені також на місці самої катастрофи.

Літак польського президента Лєха Качинського Ту-154 розбився під Смоленськом вранці 10 квітня 2010 року. Повідомлялося, що під час посадки в умовах сильного туману він зачепився за верхівки дерев і впав. На борту перебувало 96 осіб - 88 пасажирів і вісім членів екіпажу. Ніхто не вижив.

У липні польська урядова комісія представила свій остаточний звіт причин катастрофи. Експерти заявили, що польськими пілотами і російськими диспетчерами було допущено низку істотних помилок.

Згідно з висновком польських експертів, головною причиною катастрофи Ту-154 стали помилки пілотів, які в останній фазі польоту скористалися радіовисотоміром, а не барометричним висотоміром, і намагалися піти на "друге коло" в автоматичному режимі, що було неможливим на Смоленському аеродромі через відсутність там радіомаякової системи інструментального заходу на посадку (ILS).

"Нельзя его здесь сажать..." Стенограма переговорів диспетчерів

Польська комісія також дійшла висновку, що диспетчери аеродрому дезінформували пілотів про правильність курсу і наказали припинити зниження літака надто пізно.

Міждержавний авіаційний комітет Росії в січні цього року поклав всю провину за катастрофу польського урядового літака на пілотів, які нібито під тиском високопосадовців на борту намагалися посадити літак "будь-якою ціною". 

Повністю перебіг подій щодо розслідування катастрофи 2010 року читайте за темою "Трагедія під Смоленськом"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.