"ЖЕЧ ПОСПОЛІТА" ВИЗНАЛА, ЩО НАФАНТАЗУВАЛА ЩОДО ТРОТИЛУ

Головний редактор польського видання Rzeczpospolita визнав сьогодні, що його газета передчасно написала про виявлення слідів вибухових речовин в уламках президентського літака, який розбився під Смоленськом у квітні 2010 року.

Про це повідомляє Радіо Свобода.

Як сказав він у радіоінтерв’ю, насправді видання не мало такої інформації. За його словами, виявлені речовини не обов’язково мали бути слідами саме вибухівки.
 
У редакційній заяві газета теж визнала, що помилилася, стверджуючи про нібито виявлені сліди тротилу й нітрогліцерину. Водночас журналісти розкритикували органи прокуратури і уряд країни за зволікання, на їхню думку, зі з’ясуванням усіх обставин катастрофи.
 
Сьогодні в окружній військовій прокуратурі Варшави заявляли, що в повідомленні газети містилася низка неправдивих чи принаймні неточних заяв, а також безпідставні спекуляції, і що слідчі не заявляли, ніби виявили сліди тротилу і нітрогліцерину в уламках літака чи на місці катастрофи.
 
Rzeczpospolita заявляла сьогодні, що польські прокурори і слідчі, які нещодавно проводили нові дослідження на місці катастрофи біля Смоленська, виявили на уламках літака сліди вибухових речовин. При цьому видання повідомило, що інформацію підтвердив генеральний прокурор Польщі.

При цьому газета також вказала на можливість, що ці сліди могли походити з невибухлих боєприпасів часів Другої світової війни, коли в регіоні Смоленська точилися важкі бої.

Як відомо, у травні 2012 роки представники польської парламентської слідчої комісії заявили, що причиною авіакатастрофи літака Качинського стали два вибухи на борту. Про це нібито свідчила велика кількість уламків літака і їхнє розташування після катастрофи.

"Жеч Посполіта" - одна з найбільших польських щоденних газет з середнім накладом 160 тисяч. Її вважають головною альтернативою соціально-ліберальній "Ґазеті Виборчій".

Має консервативний напрямок, але формально не підтримує жодну з польських партій. З 1996 року 51% акцій належать норвезькій компанії Okla Media. У 2006-му Okla Media придбав британський інвестиційний фонд Mecom Group.

Літак польського президента Лєха Качинського Ту-154 розбився під Смоленськом вранці 10 квітня 2010 року. Повідомлялося, що під час посадки в умовах сильного туману він зачепився за верхівки дерев і впав. На борту перебувало 96 осіб - 88 пасажирів і вісім членів екіпажу. Ніхто не вижив.

Повністю перебіг подій щодо розслідування катастрофи 2010 року читайте за темою "Трагедія під Смоленськом"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.