Спецпроект

ДЕМ'ЯНЮКУ ДАЛИ 5 РОКІВ ЗА "CПІВУЧАСТЬ У ВБИВСТВІ" (оновлено о 20:10)

Суд у Мюнхені визнав Івана (Джона) Дем'янюка винним у співучасті в убивстві десятків тисяч євреїв у таборі смерті "Собібор", засудивши його до 5-ти років ув'язнення.

Про це повідомляє Українська служба ВВС.

Народженого в Україні Івана Дем'янюка визнали винним у тому, що він був охоронцем у таборі "Собібор" в окупованій нацистами Польщі.

Дем'янюк вислухав вирок суду, сидячи в інвалідному візку, але не виявив жодної реакції.

Корніліус Нестлер, адвокат родин жертв "Собібору" сказав, що немає сумнівів у доказах проти пана Дем'юнюка:

"Він був частиною вбивчої машини, і він - співучасник убивств. Немає жодних сумнівів щодо доказів, і родичі вважають, що необхідно, аби всі, хто брали участь у вбивствах їхніх родин, постали перед відповідальністю до кінця їхнього життя".

Адвокати Дем’янюка кажуть, що будуть оскаржувати вирок.

Івана (Джона) Дем’янюка видали до Німеччини зі США 2009 року.

91-річний пан Дем’янюк заперечує обвинувачення і каже, що його силоміць депортували до Німеччини під час війни.

На суді у четвер пан Дем’янюк відмовився від заключного слова.

"Я звинувачую Німеччину". Промова Дем'янюка у суді в 2010-му

Суд також відкинув вимогу адвокатів про те, що має бути подано більше доказів на процесі, який тривав майже півтора роки.

Прокуратура базувала свої обвинувачення на посвідченні, згідно з яким пан Дем’янюк належав до підрозділу СС "Травники", члени якого працювали в таборах охоронцями.

Свідків, які б бачили пана Дем’янюка у таборі в ролі охоронця, немає.

Адвокати підсудного твердили, що посвідчення було підробкою КГБ. Але фахівці на процесі визнали посвідчення справжнім.

У таборі "Собібор" в окупованій Польщі 1943 року було вбито 27900 євреїв.

Адвокат вимагав виправдати пана Дем’янюка, який увесь процес просидів в кутку зали в інвалідному візку в темних окулярах або лежав у ліжку.

За словами кореспондента Бі-Бі-Сі, він ніяк не реагував на те, що відбувалося в залі суду.

Також судова влада Німеччини дозволила Дем'янюку залишитися на свободі до завершення апеляції в його справі. Директор тюрми Михаель Штумпф повідомив, що Джон-Іван виїхав із пенітенціарного закладу і мешкатиме в будинку престарілих у Мюнхені.

Іван Дем’янюк, який народився в Україні, 1951 року виїхав до США, де працював на автомобільному заводі в Огайо. Він отримав американське громадянство, але згодом його позбавили громадянства.

Пан Дем’янюк провів 8 років під вартою в Ізраїлі у 80-х роках.

20 років тому його було засуджено до смерті в Ізраїлі за злочини в таборі "Треблінка", але той вирок було скасовано після того, як з’явилися нові докази, які підтвердили причетність до цих злочинів іншої людини.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.