Унікальні фото депортованих кримських татар
Український інститут національної пам’яті опублікував на своєму сайті колекцію фотографій, що оповідають про тих кримських татар, які пережили Сюргюн – "Вигнання" з своєї землі.
70 років минуло з того часу, коли рішенням сталінського режиму весь кримськотатарський народ був насильно депортований із своєї Батьківщини. Примусове утримання киримли в місцях вигнання продовжувалось аж до листопада 1989 року.
Протягом всього цього часу кримські татари зазнали широкомасштабних репресій з боку радянського режиму. Це стало причиною масових смертей, основну частину яких складали люди похилого віку, жінки та діти.
В приватних і державних архівах України збереглося вкрай мало фотосвідчень життя киримли у місцях депортації. Усі опубліковані фото надані Українському інституту національної пам’яті пані Едіє Муслімовою, директором видавничого дому "Тезис" (м. Сімферополь, АР Крим).
Видавництву фотоматеріали передані із родинних архівів кримськими татарами, що зазнали депортації 1944 р., у рамках загальнонаціональної кримськотатарської акції збору свідчень очевидців цієї трагедії "Унутма". Вперше фото були опубліковані у рамках видавничого проекту "Депортация: как это было".
Свідчення Феріде Меджитової:
"Народилася в 1932 році в с. К'оз Судакського району. Коли я закінчила 3 класи, почалася війна, продовжити навчання мені так і не довелося.
Коли почалася депортація, батька з нами не було, він воював на фронті. Маму і нас - шестеро дітей солдати викинули з будинку, ми так і не встигли нічого із собою взяти.
Голодні та роздягнені ми дісталися в Узбекистан, в колгосп "Назарбай" Бекабадського району. Дали нам маленький будиночок, де дах був нарівні з землею. Ми ледве вмістилися туди зі своєю сім'єю.
У 1944 році першим помер братик Решат, наступного року сестричка Мевіде. Мама день і ніч плакала і після смерті сестри прожила 3 дні. Наступного дня після смерті мами зайшов сусід Абдулла аг'а і передав страшну новину про те, що помер брат.
У брата одна нога і одна рука були підвернуті, очі і рот кишіли мурахами. Я спробувала випрямити йому руку і ногу, але вони застигли. Взяла ганчірку й витерла його очі і рот.
Потім нагріла води, і пішла до однієї старенької з проханням обмити тіло брата. Але вона мені сказала, що хлопчиків обмивають чоловіки і відправила до дідуся Джеббару. Я пішла до нього, а коли повернулася додому, виявилося, що нас чекає машина - мене і двох сестричок відвезли до лікарні. Того вечора померла ще одна моя сестра. Через два дні померла друга. Я залишилася зовсім одна.
Я так і поневірялася по домівках, випрошуючи милостиню. Якось сусіди пожаліли мене і пішли зі мною на базар, щоб поміняти на продукти речі, що залишилися. Мене залишили біля входу, я лежу на землі, піднятися сил немає. Хтось вигукнув моє ім’я - я ледве відкрила очі - це мій родич запитує "що ти тут робиш?". Я все розповіла, він звалив мене на спину і поніс до себе додому. Так мене врятували від смерті.
Пізніше мене розшукав батько, коли повернувся з фронту. Він ішов, покинувши вдома дружину і шестеро дітей, а залишилася у нього одна я.
Мама померла в 34 роки, старшому братові було 16 років.
Ці страшні роки хіба можна описати і розповісти? Я їх буду пам'ятати до кінця свого життя".
Феріде Меджитова померла в 2008 році.
Дивіться також:
Як депортували кримських татар і що з того вийшло
Анексія 1783 року. Як Російська імперія захопила Крим
Российская Федерация против Мустафы Джемилева". 1976 рік
"Русский Крым"? Національний склад регіону в 1897-2001 рр.
Постанова про депортацію і перетворення Криму на область РРФСР
Зневажений герой. Про легендарного пілота Амет-хана Султана
Історик: "Групу СБУ з дослідження депортації розформовано"
