Роль і місце Полтавської битви в історії пропонують переосмислити

Ідеологема про «тріумф російської зброї на полі Полтавської битви» була сформована царськими пропагандистами набагато пізніше за саму битву і штучно «розкручувалася» всіма засобами російської пропаганди. Історики пропонють кардинально змінити концепцію пам'яті про битву, перенісши акценти з «перемоги російської зброї» на участь України у Північній війні 1700–1721 років.

Про це йшлося 26 червня в УНІА «УКРІНФОРМ» під час круглого столу «Редут імперії. Полтавська битва 1709 року як місце пам’яті: історія, міф, роль у насадженні ідеологеми «русского міра» в Україні», ініційованого Українським інститутом національної пам’яті.

Учасниками круглого столу стали історик-сходознавець, керівник центру дослідження цивілізацій Причорномор’я Інституту історії України НАН України Олександр Галенко, історик, директор Інституту дослідження Голодомору Віктор Брехуненко, історикиня, провідна наукова співробітниця Інституту історії України НАНУ Ольга Ковалевська, доктор історичних наук, директор Науково-дослідного інституту козацтва Інституту історії України НАН України Тарас Чухліб, а також історик, начальник Управління науково забезпечення політики Українського інституту національної пам’яті Ярослав Файзулін та історик, співробітник Українського інституту національної пам’яті Богдан Короленко.

До розмови також долучилися директорка Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» Наталія Білан та заступниця директора з наукової роботи Людмила Шендрик.

 
Учасники круглого столу
фото: український ніститут національної пам'яті

Головною темою круглого столу стало питання формування міфу про доленосне значення Полтавської битви в російській ідеологемі про «перемогу російської зброї». Як зазначив Віктор Брехуненко, спочатку це був лише один з бойових епізодів Північної війни.

«Тоді по Полтаві ніхто, ні в Росії, ні в Європі не вважав, що справа Північної війни вирішена, що це якась епохальна подія. Коли ми подивимося на святковий календар військових подій Петра І, то ми там не знайдемо Полтавської битви. Це вже Феофан Прокопович, який створив інтелектуальне підгрунтя перетворення Московщини на Російську імперію, почав «розкручувати» Полтаву в інформаційному плані як переломний момент російської і європейської історії», – зазначив Брехуненко.

Однак, найбільшу підтримку російська ідеологема Полтавської битви отримала на початку ХХ століття як консолідуючий фактор для зміцнення російської імперії.

«На початку ХХ століття Росія опинилася в жахливій ситуації. Це і економічна криза, яка опустила рівень життя до найнижчого в Європі. І російсько-японська війна, яка для Росії завершилася крахом. І перша революція, і столипінська реформа, які так само викликала масове невдоволення і загрожували масовими бунтами. Потрібна була термінова національна ідея, яка стала б консолідуючим фактором. І тоді російські ідеологи згадують про Полтавську битву, пропонуючи відзначити її 200-річчя з неабияким піднесенням. Нікого тоді не цікавило, що і як там насправді відбувалося. Потрібен був привід для святкування – і його успішно використали», – розповіла Ольга Ковалевська, додавши, що для розкрутки міфу були задіяні усі засоби пропаганди – від насадження пам’ятників до створення перших кінофільмів, які масово крутилися в популярних тоді кінотеатрах.

Російський міф був успішно підхоплений і радянською пропагандою – урочисте відзначення чергової річниці битви відбувалося і в1939 році, і в 1959-му. У Державному історико-культурному заповіднику «Поле Полтавської битви» зберігається наказ про створення цього музею за підписом Сталіна. Частково він продовжує працювати й досі – в експозиції того ж історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» експонується величезна кількість медалей з нагоди перемоги росіян в Полтавській битві, портретів Петра І включно із його скульптурою перед центральним входом до музею, наголосив Тарас Чухліб.

Він запропонував кардинально переглянути концепцію заповідника «Поле Полтавської битви», перенісши акценти із «перемоги російської зброї» на участь України у Північній війні 1700–1721 років та її роль в загальноєвропейських процесах того часу. Як запевнили представники музею, робота в цьому напрямку вже триває.

А головне, на чому наголошували усі учасники круглого столу, для подолання російських імперських ідеологем, Україна має всіляко пропагувати і підтримувати на державному рівні власне ставлення до історії і своїх героїв: замовляти картини, заохочувати до написання історичних романів, фінансувати кінофільми, відкривати пам’ятники, провокувати історичні дискусії на телебаченні та ЗМІ.

Зрештою, всі погодилися на тому, що проблема подолання імперської спадщини, одним із проявів якої є інерційне сприйняття Полтавської битви в російському імперському дусі, надзвичайно актуальна і потребує глибокого переосмислення, тому одним круглим столом справа не обмежиться.

Нагадаємо, Український інститут національної пам’яті спільно з продакшн «Bober studio» презентували відеоролик, у якому гетьман Іван Мазепа постає як фігура світового масштабу.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.