1990: Михайло Горинь виступає на ІІ-му з'їзді Народного Руху

Доля ключових фігурантів ІІ-го з'їзду НРУ склалася по-різному. Іван Драч зараз є членом гуманітарної ради при Януковичі. Олександр Лавринович - міністр юстиції. Михайла Гориня поховають 15 січня у Львові.

Це відео, надане "Історичній Правді" багаторічним керівником української редакції Радіо "Свобода" Богданом Нагайлом, зняте 26 жовтня 1990 року на Других урочистих зборах Народного Руху України за перебудову. Громадський рух іще не став партією і не розколовся.

З трибуни звітує керівник секретаріату НРУ Михайло Горинь, якого ведучий з'їзду Дмитро Павличко представляє як "видатного діяча національно-визвольного руху".

"Імперський режим на протязі століть вбивав клин між окремими регіонами, нацьковуючи Схід на Захід", - каже колишній дисидент. Горинь описує тактичні завдання, які стояли перед секретаріатом НРУ: 1) домогтися консолідації нації, 2) розвалити імперію і 3) побудувати українську державу.

На цьому з'їзді Руху було визначено головну мету його діяльності - незалежність України. З назви забрали сором'язливий фіговий листок "за перебудову", причеплений туди у непевний 1989 рік. Головою Руху обрали Івана Драча, заступниками - Михайла Гориня й Олександра Лавриновича.

Зараз, через 22 роки після тих подій, потужної громадської організації більше не існує. У 1990-х вона НРУ перетворився у впливову опозиційну партію під керівництвом В'ячеслава Чорновола. У 1999-му партія розкололася, а Чорновіл загинув у таємничій автокатастрофі. У 2000-х обидва відлами Руху розчинилися в "Нашій Україні" і "Батьківщині".

Доля ключових фігурантів ІІ-го з'їзду НРУ склалася по-різному. Іван Драч зараз є членом громадської гуманітарної ради при президенті Януковичі. Олександр Лавринович - міністр юстиції вже в другому "регіональному" уряді (і вчетверте загалом).

А Михайло Горинь помер 13 січня у Львові.

Прощання з покійним відбудеться 15 січня об 11:00 у Церкві Святої Трійці, що на вул. Тершаківців, 11. О 12:00 розпочнеться чин похорону.

Читайте також: "Час Михайла Гориня"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.