1980: закриття Олімпіади в Москві

Сльози, які лилися у багатьох глядачів на церемонії закриття Олімпіади 3 серпня 1980-го, це сльози щастя. Через 10 років ці ж люди розвалять свою країну - щоб іще через 20 сумувати за втраченим, дивлячись, як у небо злітає олімпійський Мішка і зітхаючи "Какую страну развалили..."

3 серпня 1980 року завершилися 22-гі Літні Олімпійські ігри - перші, які пройшли на терені Східної Європи і в соціалістичній країні. Олімпіада-80 стала останньою світлою подією в історії СРСР, її не вдалося переплюнути навіть Фестивалю молоді і студентів 1985 року.

Атмосфера Олімпіади справді була щирою і незамутненою сторонніми неспортивними подіями. Москву очистили від "небажаних елементів": політичні дисиденти і кримінальники висилалися з радянської столиці, психічно хворих закривали, в'їзд на приватних автомобілях був обмежений, відрядження з інших регіонів теж зменшили до мінімуму, поїзди ішли в обхід, а в магазини завозилися дефіцитні товари...

Є легенда, що міністр внутрішніх справ Щолоков навіть зібрав "злодіїв у законі" і суворо попросив їх забезпечити порядок у липні-серпні 1980-го.

Олімпійських гостей приймала не тільки Москва, але й Київ, Мінськ і Таллінн. Масовий наплив іноземних туристів і спортсменів викликав у радянських громадян (як учасників подій, так і телеглядачів) відчуття причетності до історичного явища, до відкритого світу, де не існує залізних завіс, а всі дружно борються за мир і щоб не було війни.

Розмах і трагедія Афганського конфлікту (СРСР увів туди війська в 1979 році, що стало причиною бойкоту Олімпіади-1980 деякими країнами-членами НАТО) ще не стала зрозумілою радянському суспільству. Спортивні ігри сприймалися як прекрасна казка, якою можна пишатися так само, як польотом Гагаріна або перемогою над Гітлером.

Драматизму додавало передчуття кінця процвітаючої епохи застою, яка тривала вже 16 років (її символ та ідеолог Леонід Брежнєв помре через два роки після Московської Олімпіади).

1982: похорон Брежнєва - труна падає у могилу

Все відбулося світло, радісно і мирно. Зі спортсменами і гостями Ігор не сталося жодного інциденту. Навіть похорони не вельми шанованого офіціозом народного героя Володимира Висоцького, який помер у Москві 25 липня, за кілька днів після початку Ігор, пройшли майже без ексцесів.

Сльози, які лилися у багатьох глядачів на церемонії закриття Олімпіади 3 серпня 1980-го, це сльози щастя. Вони справді вірили у свою країну і справді були щасливі - особливо в той момент причетності до великої історичної події.

Через 10 років ці ж люди розвалять свою країну - щоб іще через 20 сумувати за втраченим, дивлячись, як у небо злітає олімпійський Мішка і зітхаючи "Какую страну развалили..."

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.