Цю трагедію ми будемо переживати дуже довго. Поки не піде у засвіти останній очевидець рукотворного голоду. Поки ми не згадаємо всіх, хто хотів просто жити на своїй землі. Поки не будуть знесені пам'ятники катам і не перейменують вулиці, які досі носять імена призвідників катастрофи. Поки, врешті решт, ми не дізнаємось всю страшну правду...
Ця сторінка - данина пам'яті мільйонів українців, які стали жертвами чергового комуністичного експерименту. Колективізація по-сталінськи стала трагедією для хліборобів, всього українського села. Ми усвідомлюємо, що потрібні будуть зусилля кількох поколінь, щоб зібрати всі документи і факти, які б стали підставою для засудження злочинного кремлівського режиму.
Історія мільйонів жертв може бути написана лише колективними зусиллями. Професійні дослідники мають можливість працювати з документами партійних і радянських органів, спецслужб, посольств. Але кожен з нас може (і має!) працювати з власною пам'яттю, родинними спогадами, пожовтілими безцінними фотокартками, бабусиними листами...
Ми всі відповідальні за історію невимовного національного болю, ім'я якого Голодомор.
Перед очима стоять "тіні забутих предків". Треба бути геть безчесними людьми, щоб забути, уневажнивши тим самим їхнє життя. Воно було звичайним і геть не героїчним. Їхня смерть була страшна і неуникненна.Про те як це було - ми теж маємо знати. І розповідати світові, що нам боляче, бо було вбито кожного з нас, "мертвих, живих і ненароджених".
Ідею створити цю сторінку підтримали десятки українців - грішми, часом, книжками, спогадами. Першими, хто відгукнулись, стали Іван Лозовий, засновник конкурсу публікацій "Приз Ґарета Джоунза", медіа-менеджер і політик Юрій Стець. Низький їм уклін
Ми обов'язково назвемо й інші імена добродіїв - сподіваємось, що цей список ніколи не обірветься...
Спецпроект "Історичної правди" під назвою "Голодомор 1932-1933" належить кожному, хто пам'ятає.
