Спецпроект

Українці вимагають позбавити Волтера Доранті Пулітцерівської премії

Музей Голодомору закликає долучитися до підписання петиції про позбавлення американського журналіста Волтера Доранті Пулітцерівської премії, який доклався до приховування та заперечення Голодомору.

Про це інформує Музей Голодомору.

Волтер Дюранті – відомий журналіст, спеціальний кореспондент New York Times у Москві, який доклався до приховування та заперечення Голодомору. Його матеріали початку 1930-х років є яскравим прикладом дезінформації, яка допомагала комуністичному режиму приховувати від світу факти масової смертності від голоду. На жаль, у 1932 році за серію репортажів про життя в СРСР Дюранті вручили Пулітцерівську премію – найпрестижнішу журналістську нагороду.

У 2021 році Комітет США з вшанування Голодомору-геноциду (U.S. Committee for Ukrainian Holodomor Genocide Awareness) ініціював петицію про позбавлення Волтера Дюранті Пулітцерівської премії. На сьогодні її підписали більше 10 000 людей.

Історик, старший науковий співробітник нашого музею Андрій Козицький у своїй книзі "Велика брехня" пише: "Журналіст спробував висунути зручне для більшовиків пояснення: порівняно незначну смертність, за його словами, викликав не голод, а хвороби; а оповіді про голодування були сильно перебільшеними. Таким чином, В. Дюранті вдався до заперечення у формі тривілізації проблеми, свідомо її применшуючи та баналізуючи".

Хоча спроб позбавити Волтера Дюранті Пулітцерівської премії було декілька, він досі залишається її лауреатом. У 2003 році до дослідження діяльності цього журналіста було залучено незалежних експертів, які вказали, на значні маніпуляції Дюранті, але все ж Пулітцерівський комітет прийняв рішення залишити премію Дюранті.

Закликаємо долучитися до підписання цієї петиції за посиланням.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.