Зіткнення поблизу станції Мадаоши були не єдиним моментом, коли танкові підрозділи радянської армії вплутувалися у невигідні в умовах даної місцевості бої. Ще одним схожим прикладом може слугувати бойовий шлях 257 танкової бригади, яка підпорядковувалася 26 стрілецькому корпусу, діючому на Муданьцзянсько-Мулінському напрямку.

Залізничний вокзал "Бахмут II" побудували більше ста років тому. За свою історію він бачив чимало: становлення міста до революції, вступ козаків Армії УНР і Другу світову війну. Будівля була майже повністю знищена у 1943 році. Вокзал бачив тисячі прощань та зустрічей, сліз радості та горя. Але поїзди сюди, в окупований росіянами Бахмут, більше не ходять, та й від вокзалу майже нічого не лишилось. Тепер він бачить лише війну.

11 липня 1963 року відійшла у Вічність Олена Степанів-Дашкевич – перша в історії України жінка-офіцер на військовій службі, національна героїня, вчена, педагог, членкиня Наукового товариства імені Шевченка у Львові. В Меморіальній бібліотеці-архіві Ярослава Дашкевича зберігається 69 кондоленційних листів і телеграм, надісланих на його адресу влітку 1963 року родиною, друзями, знайомими, колишніми ученицями Олени Степанів і товаришками по табору, друзями і колегами Ярослава Дашкевича.

"Наприкінці минулого століття всі у Франції та Європі добре вміли відрізняти Русь од Московії”, — написав у 1869 році Теодор-Казимир Делямар, власник і редактор впливового французького часопису La Patrie. "Історія не повинна забувати, що до Петра І той нарід, який ми нині називаємо рутенами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю, або Рутенією, а той нарід, який ми нині звемо руським, звався московинами, а їх земля — Московією”, — йдеться в його часописі.

До питання про декомунізацію та дерусифікацію топонімічної карти України додам свій голос. Адже наш гіркий досвід показав, що росіяни — такий народ, який вважає, що все, що написане російською мовою чи колись було дотичним до російської культури і держави, вже автоматично належить їм. І нині українці ціною власного життя мають доводити, що це не так.

У цей момент з ратуші вибіг бургомистр Язеп Леванович, в руках якого був меч міського ката. Побачивши тіла загиблих, він зрозумів, що відкладати виступ надалі не можна. Перехрестившись і з вигуком «Пора!» Леванович сам кинувся рубати московських вояків. Це був сигнал до загального повстання – і до бургомистра одразу приєдналися інші міські керівники.

В архіві Служби зовнішньої розвідки України знайдено рукописний варіант останнього звіту Головного командира УПА Романа Шухевича. Аналіз цього звіту та інших розсекречених документів НКВД/МГБ УРСР засвідчує, що Головнокомандувач повстанців не мав жодних ілюзій з приводу того, як має постати вільна і незалежна Україна, а саме – силою зброї у запеклій боротьбі з московитами.

За XX століття Крим не раз переходив з одних рук в інші. Цей невеликий півострів з мальовничим узбережжям, стратегічно важливою морською базою та низькою щільністю населення безперервно ставав центром історичних подій. 1994 рік — один з найбільш драматичних в новітній історії Криму та всієї України. У фільмі Суспільного Мовлення «Крим. Звільнення», заснованому на архівних матеріалах та спогадах головних учасників тих подій, послідовно розкриваються ключові моменти операції «Щит України».

Інтерес до культури депортованих з Польщі лемків і бойків спричинив відродження їхніх громад на Донеччині та Луганщині. Звідки вони з'явилися на Донбасі та як вплинула агресія 2014–2023 років Росії проти України на їхнє становище?

Однією з найбільш резонансних тем державної політики деколонізації є полтавський комплекс пам’яток, пов’язаних з перемогою Московського царства у Полтавській битві. Це пам’ятники гауляйтеру Пьотра – коменданту Полтавської фортеці Келіну на Першотравневому проспекті та на місці, начебто, відпочинку московського царя на перехресті вулиць гетьмана Пилипа Орлика і Спаської. Але найбільше дискусій довкола монумента Слави у центрі Полтави.

Нещодавно Вахтанг Кіпіані опублікував фрагмент газети "Шлях перемоги" із датами смерті і поховання українців у Німеччині, чиї могили, мабуть, уже не збереглись. Мене зацікавив останній у тому списку чоловік: Д-р Констянтин Бабенко. Сотник 6-ї дивізії Армії УНР, 59 років. Вирішив з'ясувати, що ж це за сотник. І дійсно, на сайті "Імена Самостійної України" такий є: сотник Кость Олександрович Бабенко. Народився 3 липня 1894 р. в селі Турівці Прилуцького повіту. Тобто в селі, де народився Микола Міхновський.

У селі Покровському біля Нікополя на дні Каховського водосховища, в якому спав рівень води внаслідок підриву Каховської дамби, знайшли рештки унікальної церкви.70 років вода приховувала від нас Покровську Січову церкву, яку вбивали аж двічі. Про яку писав Олександр Довженко, яку відвідував і малював у свій час Тарас Шевченко.

У 1950-1953 роках на Корейському півострові йшла справжня битва народів. У боротьбу двох Корей втрутились півтора десятка країн під прапором ООН, деякі нейтрали та значна частина комуністичного блоку. Брали в ній участь і українці: так, радянською 324-ю винищувальною авіадивізією командував полковник Іван Кожедуб, чимало льотчиків мали українське походження. Але це була чергова війна, у якій українці воювали з обох боків.

У ніч з 09 на 10 червня 1944 року у німецькому концтаборі "Заксенхаузен" загинув діяч ОУН, поет і вчений Олег Кандиба (Олег Ольжич). До цього часу залишаються нез'ясованими безпосередні причини його арешту. Існують тільки припущення. Перше – Ольжич завдяки своїм знайомствам у Західній Європі і США володів інформацією про можливий час і місце відкриття "другого фронту". Більше того, припускають, що Олег Ольжич переконував союзників здійснити висадку в Криму, що дозволить не допустити окупації всієї України більшовицькою Росією. Друге – Ольжич зібрав факти злочинів фашистів проти українців і мав намір їх опублікувати у так званому "вільному світі".

Останні декілька днів ми всі ще не можемо оговтатися від звістки про варварський підрив рашистами Каховської ГЕС. На думку відразу спадає аналогічний злочин комуністів, вчинений у серпні 1941 року. Тоді вони навмисно підірвали Дніпровську ГЕС поблизу Запоріжжя. Але це не одиничні повтори нинішніми росіянами “традицій” своїх дідів-чекістів щодо геноциду українців та України. Сьогодні, у Міжнародний день архівів, хочу навести історичні паралелі щодо знищення архівних документів рашистами в ХХІ столітті та комуністами в столітті ХХ.

Дім Поліни Райко в Олешках опинився під водою. В даному випадку це вина не лише окупанта, який прийшов зі зброєю, а потім залив нижню Херсонщину водою. Тут безалаберність нас всіх, які з 2004 р., коли померла Поліна Райко, не могли зрушити з місця справу збереження її художньої спадщини.

На початку 1950-х рр. Іван Багряний серйозно почав розмірковувати над створенням у західному світі українських кінострічок як дієвого засобу ідеологічної боротьби проти СРСР та виховання підростаючого покоління. Багряний наголошував: "Один вдалий кінофільм український вартий в сто раз більше, аніж вся наша еміґраційна політична мишача метушня!"

Варшава стала столицею Польщі в другій половині XVII століття. Коли сюди із Кракова перемістилися головні установи королівства, до міста, серед інших, почали приїжджати українці, щоб полагодити різноманітні справи. Деякі з них, як скажімо, Іван Мазепа затримувалися тут надовше. Чимало українців мешкало в місті над Віслою у XIX столітті, коли воно опинилося під російським пануванням. Найбільшого розквіту українська громада польської столиці зазнала в період між двома світовими війнами. Тоді Варшава стала центром політичного, громадського та культурного життя політичних емігрантів, що під тиском більшовицької Росії покинули окуповану Україну.

Ярослав Стецько, як президент Антибольшевицького Блоку Народів, у жовтні 1955 року з офіційним візитом прибув на острів Тайвань, де в той час розташовувалося керівництво Китайської Республіки на чолі з Чан Кайші. Через рік в українському видавництві у Мюнхені вийшла друком його праця під назвою "Тайвань - острів свободи та надії", де німецькою було опубліковано Комунікат про співробітництвом між АБН та APACLROC, інтерв'ю Стецька з Чан Кайші та Ку Ченг Каном, а також роздуми Стецька щодо соціально-економічного та політичного розвитку Вільного Китаю.

у 1971 році в центрі Бахмута з'явився пам'ятник Кіндрату Булавіну. Людині, яка на початку XVIII сторіччя підняла повстання за звільнення Дону. Булавін кинув виклик самому Петру I – "зразковому державнику" з радянських підручників. Ще до того, як на це наважився Мазепа.