Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.

1 травня – День праці – належить до тих свят, які, попри «дорадянське» чи й «нерадянське» походження, на пострадянському просторі все ще міцно асоціюються з радянськими «червоними днями календаря» (як, скажімо, і 8 березня). У попередньому реченні аж надто багато радянського (хоча й з різними префіксами); проте не менше його і в символічних кодах, ритуалах і практиках святкування цього дня, який у масовій свідомості втратив первісний сенс боротьби за робітничі права та інволюціонував від Дня солідарності трудящих – до Дня садіння бараболі та смаження шашликів на природі. Та починалося все геть інакше…