Центральний архів зарубіжної україніки показав Різдвяні вітання діаспори

Центральний державний архів зарубіжної україніки (ЦДАЗУ) запрошує переглянути документальну онлайн-виставку «Різдвяні привітання», підготовлену за документами ЦДАЗУ.

Виставку розміщено на сайті архіву, повідомляється на сторінці партнера ЦДАЗУ – Світової федераціх українських жіночих організацій (СФУЖО) в Фейсбуці.

 
В. Доброліж "Різдвяна ніч". Листівка
ЦДАЗУ, ф. 18, оп. 1, спр. 4, арк. 13

Як зазначається, одним з невід'ємних компонентів українського Різдва, разом із колядками, вертепами, кутею тощо, стали, серед іншого, різдвяні поштові листівки, які з'явилися близько двох століть тому і часто зберігаються в родинах.

У Центральному державному архіві зарубіжної україніки також є колекція вітальних поштових листівок до Різдва та Нового року. Вони були передані до архіву представниками української діаспори та дають змогу прослідкувати особливості відзначення релігійних свят у середовищі української громади, розповіла у дописі головна архівістка ЦДАЗУ Надія Лихолоб.

"Навіть перебуваючи за межами своєї історичної Батьківщини, наші співвітчизники зберігали традиції, звичаї, обряди святкування, що знайшли своє відображення у вітальних листівках, де поєднувалися елементи національної культури з релігійними мотивами", - зазначається у дописі.

Листівка, що надійшла поштою, сприймалася як подарунок художньої мініатюри, її унікальність зумовлювалася ще й тим, що на зворотному боці було особисте звертання, що зберігало тепло рідних чи дружніх рук.

Як зазначається, колекція листівок, що зберігається в ЦДАЗУ, цікава ще й тим, що зображені на них сюжети (картини) написані всесвітньо відомими українськими художниками, які творили як в Україні, так і в еміграції.

Це, зокрема, Андрусів П., Беднарський В., Денисенко Л., Дмитренко М., Доброліж В., Залуцький В., Крайківський Ю., Кричевська-Росандіч К., Крюків Б., Мазера В., Міхалевич М., Мощинський В., Юренко О. та ін.

Зауважується, що протягом усієї історії існування листівка зазнала численних видозмін, але, попри все, залишилася впізнаваною та актуальною до нашого часу.

Завдяки український діаспорі багато традицій святкування Різдва Христового, які знайшли своє продовження на Заході, збереглися і до цього часу. Разом з тим, в радянській Україні святкування Різдва та інших релігійних свят фактично були заборонені, зазначається у дописі. Про Різдво навіть уголос ніхто не наважувався говорити, а особливо у повоєнний період.

"Але, незважаючи на всі репресії, навіть перебуваючи у сталінських тюрмах і таборах, ув'язнені українці пам'ятали про свої народні та релігійні традиції і таємно створювали витвори мистецтва, зокрема і всім відомі декоративні вишиванки-картинки та іконки українських жінок-політв'язнів в СРСР", - йдеться у дописі.

У ЦДАЗУ висловили сподівання, що й у новому тисячолітті, так званому електронному спілкуванні через Інтернет, українці збережуть традицію своїх пращурів і будуть вітати зі святами близьких та знайомих саме листівками.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.