12 січня виповнюється 50 років від дня найбільшої репресивної акції проти українських дисидентів, коли одночасно було заарештовано більшість відомих представників національно-демократичного руху і розпочався так званий «генеральний погром» українського шістдесятництва

В ніч на 21 серпня 1968 року на радіоканалі пролунало гасло «Влтава 666». Генерал Алєксандр Майоров промовив «З Богом, на Тренчін». Радянські війська рушили а бік чехословацьких кордонів. Окупація «братньої країни» була добре спланованою операцією, як з військової точки зору, так і політичних подій, які мали відбутися наступного ранку в Празі. Вторгнення відбувалось під прикриттям «братньої допомоги», наданої на прохання найвищих чинів місцевої комуністичної партії. Ключову роль в цьому сценарії відігравав «лист-запрошення» до окупації, підписаний п’ятіркою чехословацьких політиків.

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Визначення кількості втрат у 1932–1933 роках – це не розрахунок за допомогою винайдених формул, а підрахунок на основі конкретних статистичних даних по кожному населеному пункту, району й області, які треба шукати в архівах. Тільки у випадку їхньої відсутності виникає необхідність займатися розрахунками на базі вивірених документів

У різноманітних рейтингах найкращих українських футболістів усіх часів неодмінно буде це ім’я — Костянтин Щегоцький. Улюбленець київських уболівальників 1930-х, капітан «Динамо», перший в Україні гравець-орденоносець — це все про нього.

17 вересня відзначається 120-річчя від дня народження художника Миколи Глущенка. Його життя було сповнене багатьох феєричних подій, несподіваних драматичних поворотів долі і численних загадок. Окремі епізоди з його біографії породили низку легенд, які й досі бентежать уяву численних поціновувачів, мистецтвознавців, кінематографістів, письменників. Розсекречені, досі невідомі документи із Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу розставити певні акценти у всьому цьому і пролити світло на утаємничені сторінки життя митця.

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.

Настав страшний 1933 рік. Пам’ятаю, ми з матір’ю йшли в Саливінки до тітки. Дорога навпростець ішла через цвинтар. Якраз у той час туди привезли хуру мерців. Вони здебільшого були позашивані у рядна, старі ковдри. На одному мерці рядно біля рота ворушилося. Виявилося, чоловік ще не був мертвим. Люди, які були тут, почали лаяти його дружину: «Що ж це ти ще живого чоловіка в могилу віддала?» «А що ж я могла вдіяти, коли дядько Артем сказав, що давай, бо він завтра все одно помре». Того чоловіка забрали до лікарні. Він прожив там днів із п’ять, та й помер: був виснажений, дистрофічний. І не було його чим годувати.