Варто ознайомитися з одним цікавим і, на жаль, маловідомим у наукових колах, документом під назвою "Деклярація Проводу ОУН після закінчення Другої світової війни в Європі". Увага до неї була вже частково привернута у 2016 році, коли російська федеральна служба роскомнагляд заблокувала Електронний архів українського визвольного руху та вимагала видалити цей документ. У разі невиконання вимоги заявляла про те, що увесь сайт архіву на території росії залишатиметься заблокованим

Природно, що ОУН засуджувала вторгнення Радянського Союзу в Афганістан і співчувала моджахедам. Адже це вкладалося в її концепцію Антибільшовицького Блоку Народів. АБН проводив активну політику підтримки поневолених Москвою народів і виступав за національні революції та створення незалежних держав на руїнах СРСР. Це вважалося найефективнішим засобом закрити тему російського імперіалізму і забезпечити стабільний мир. Але цього не розуміли, та й нині, на жаль, не розуміють західні еліти, які бояться розпаду Російської Федерації та неконтрольованої міграції й невизначеності, в таких обставинах, стосовно власника ядерної зброї…

Підготовчі процеси до створення єдиної організації завершилися на середину 1928 року. Але сам об‘єднавчий з‘їзд вдалося провести лише на початку наступного року. Він відбувався 28 січня - 3 лютого в одному з готелів Відня на вулиці Канта

Дошукуючись причин протистояння Снайдер пропонує дивний ланцюжок пояснень. На його думку, молоді українці в 1939 році після падіння Польщі пішли служити в радянську міліцію, де брали участь в репресіях проти поляків (на думку Снайдера головною мішенню для совєтів були саме поляки). Потім, після 1941 року, нібито багато з цих українців пішли на службу у німецьку поліцію і брали участь у знищенні євреїв, потім багато з них долучилося до УПА і «маючи досвід винищення» взялися за польське населення. Цікавий ланцюжок, проте надто далекий від реальності - не так багато молодих українців мали можливість долучитися до совєтської міліції, бо українці теж були об‘єктом совєтських репресій

21 січня 1953-го у Києві засідала суддівська колегія з Москви. Судді – з великими зірочками на погонах. “Больших бандитов” мусили судити лише росіяни. Маму з сином поставили в різних кутках. Над Юрієм через вік змилосердилися – дали 25 років виправних таборів. Лесі присудили смертну кару, як і іншим 57-мом партизанам, яких заарештували у червні 1952-го поблизу Косова та Коломиї