Митрополит Іларіон дуже рішуче обороняв форму "в Україні". Він пише: "Хто говорить "на Вкраїні", той не вважає її самостійною". "Форма "на Україні", — свідчить про наше минуле добре, — воно аж надто ясно показує, що ми міцно забули про державність і незалежність України.

Уривок із "Щоденника" Євгена Чикаленка за 15 березня 1912 року.

Якщо російська мова походить з Києва, то постає питання: чому вона так відрізняється від української мови? Спільного обидві мови справді мають багато – у лексиці, фонетиці, граматиці. Але що їх роз'єднує і дає підстави стверджувати, що російська та українська – таки різні мови, а не споріднені діалекти? Аби збагнути суть цих відмінностей, достатньо взяти будь-який російський текст і виділити в ньому слова, що не є характерними для української.

Етнічна ідентичність у сьогоднішньому світі визначається не тільки походженням, а й вибором, а в Україні цей чинник став визначальним, особливо після 2014 року. Якщо ми радіємо, що в Україні понад 90 (або вже навіть понад 95) відсотків громадян ідентифікують себе як українці, то мусимо розуміти, що зростання від переписних 77 відсотків стало можливим головно за рахунок реідентифікації тих, які раніше називали себе росіянами.

В одній з наших розмов колись Іван Дзюба мені дуже просто сказав, що «шістдесятників об’єднувало усвідомлення трагічного становища української мови». І це справді так. Сьогодні, звичайно, досі багато українців розмовляє російською – це логічно з огляду на історичний розвиток нашої країни. Водночас ми повинні розуміти, що це наслідок довготривалої політики витіснення української мови в Україні