Попередньої ночі ніхто з нашої партії не спав і всі були втомлені, як собаки. Я вирішив, що треба перепочити, але побудив усіх о пів на дев’яту вчора вранці. Перед сніданком виявили, що крижину з поні відносить геть. Спробували затримати її якорями за допомогою альпійської мотузки, але зачепитися не вдалося. То була сумна мить.

Спершу було досить світло, а тоді ставало темніше, аж поки ми заледве бачили під ногами. Собаки стали виказувати ознаки втоми. Десь за півтори години від початку руху натрапили на туманно окреслені витиснуті кряжі. Ми бігли поряд із саньми. Раптово Вілсон вигукнув: "Тримайтесь за сани" і я помітив, як він пірнув ногою у розсілину. Я заскочив у сани, але геть нічого не бачив. Наступної миті вся упряжка вже потопала: парами, як і йшли, вони зникали з-перед наших очей, борсаючись у спробах знайти опору.

Звісно, що ці міркування більше звернуті до тих добродіїв, хто ще не стикався із цією хвундаментальною працею. Але не завадить і давнім шанувальникам. Усе ж доробок Діда звернутий на широкий загал, життя триває і усілякі поточні «кон’юнктури» змінюються рік від року. А може там фахові історики, «міські» високочолі інтелектуали, а не «сільські дідугани» зневажливо сміються над цією «попсою».

День розчарування. Розпогодилось, ніч була ясна, хоч і холодна, температура помітно ниже нуля, різкий вітер. Та невдовзі після старту ми вийшли на дуже погану поверхню. Поні часто загрузали в снігу по коліна, а нанесений хуртовиною м'який сніг лежав купами, спричиняючи сильне тертя полозів

Хуртовина – протест Природи. Розколина – западня Природи, похмура пастка на необачного; жоден мисливець не розставить сильця так досконало: мостик з легкого хвилястого снігу не виказує жодних ознак прихованої загрози. Ні людина, ні тварина не вгадає її розташування, поки не провалиться, а тоді викарабкується, намагаючись знайти точку опори на обриві.

На вечерю мали тюленячі котлети, зготовані так вправно, що їх і не відрізнити від найкращих яловичих котлет. Я сказав двом, що то яловичина, і вони ні словом не виявили сумнівів, допоки я не просвітив їх: тільки після того, як кожен з’їв по дві штуки. Це вперше я куштував тюленину, не відчуваючи її виразного присмаку. Але навіть її власний смак прийнятний у руках нашого кухаря – він просто неперевершений.

Було щось гнітюче у цьому – знайти стару хатину в такому занедбаному стані. Я дуже розраховував побачити старі мітки та хатини неушкодженими. Усвідомлювати, що старі затишок і радість пішли звідси, було нестерпно розпачливо. Це ж основоположний вияв людської цивілізованості – дійшовши до таких місць, залишати по собі якнайбільше затишку тим, хто прийде після

День лиха. Я зробив дурницю, дозволивши сьогодні спустити треті моторові сани. Це швидко виконали, поставивши їх на тверду кригу. Пізніше Кемпбелл повідомив, що один із матросів пірнув ногою під лід, проїжджаючи по сльотавому відтинку десь за 200 ярдів від корабля. Я не надав цьому великого значення, бо подумав, що він просто пробив наст.