Микола Плав'юк увійшов в історію як Президент Світового Конгресу Вільних Українців, багаторічний голова ОУН, останній президент УНР в екзилі. Саме він у серпні 1992-го, на урочистостях із відзначення першої річниці відновлення незалежності України, передав від Державного центру УНР у екзилі Грамоту про припинення його діяльності, президентську печатку, клейноди гетьмана Івана Мазепи і прапор першому всенародно обраному Президентові України Леоніду Кравчуку.

У москві поставили завдання перед кгб урср збирати всю доступну інформацію про всіх українців, які пішли на службу до армії США. Їх розглядали як таких, що можуть бути використані з диверсійною і шпигунською метою проти срср. Так, керівництво кгб з настороженістю сприймало здобуті агентурою відомості про "збільшення американцями набору до армії молоді українського походження".

Кремлівське керівництво і органи ГПУ/НКВД/КГБ постійно тримали одного з провідних діячів Центральної Ради, першого голову українського уряду та Директорії УНР Володимира Винниченка в полі зору. Та намагалися використати зміну його політичних поглядів, помилки й амбіції у своїх цілях, зокрема для дискредитації та остаточного поховання ідеї відновлення незалежності України. Про те, як це робилося за життя відомого політика й письменника і навіть після його смерті, свідчать розсекречені документи.

Пригадую, то вже було на переломі 1970–1980-х років: у розмові Блаженнішого з тодішнім Папою Іваном Павлом ІІ зайшла мова за єпископів, і Папа поставив питання: "Чи є в Україні єпископи?". Блаженніший відповів, що так. А Папа: "Якщо є єпископи, ну, то Богу дякувати, є надія, що церква перетриває". Існування єпископів було дуже важне для церкви навіть у тих обставинах підпілля. І тоді Блаженніший таку розв'язку видумав: щоби на поселеннях поза Україною, поза Радянським Союзом мати єпископів, які могли би на випадок такого винищення всіх єпископів в Україні поїхати туди й відновити єпископат.

12 жовтня 1957 року агент КГБ СРСР Богдан Сташинський убив у Мюнхені українського політичного діяча і публіциста Лева Ребета, а 15 жовтня 1959 року – лідера ОУН Степана Бандеру. У жовтні 1962 року у німецькому місті Карлсруе відбувся суд, який виніс вирок виконавцю цих злочинів і засудив організаторів – радянські спецслужби на чолі з кремлівським керівництвом. Ретельне вивчення розсекречених документів з архіву Служби зовнішньої розвідки України дає змогу з'ясувати досі невідомі подробиці тих гучних подій і скоригувати деякі усталені трактування.

Останнім пам’ятником культури, що був зруйнований в радянській Україні за ініціативою влади, стала Стіна пам’яті на київському Байковому цвинтарі. Твір міг стати однією з візитівок міста, але був залитий бетоном як чужий для радянського мистецтва. Настоящее Время поговорило з одним з авторів знищеної роботи, митцем Володимиром Мельниченком про цю історію, яка триває вже півстоліття та нещодавно отримала своє продовження. В статті вперше публікуються розсекречені документи КДБ про Стіну пам’яті.

Найбільше негативу серед представників українського визвольного руху дісталося Ярославу Стецьку. Приписані йому вислови найбільше цитують та екстраполюють на усю ОУН, називаючи Стецька "затятим антисемітом", а організацію - "антисемітською"