Подорожі у минуле за маршрутом «мінус сто» — звичайна справа для історичної публіцистики. Та незвичайним був рік, у який ми сьогодні пірнемо: 1920-й став першим в історії Харкова від початку і до кінця радянським.

Сприйняття інвалідності було різним в кожний історичний період. Радянська парадигма визначала інвалідність як патологію або дефект, який необхідно було виправити. У період правління Леоніда Брежнєва характерним було створення мережі спеціалізованих закладів – будинків-інтернатів та функціонування лікарняно-трудових експертних комісій. Ці структури як раз-таки й мали повернути людину з інвалідністю до «нормального» життя через відновлення спроможності до праці.

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

У травні цього року при Архіві національної пам`яті відкрився Консультаційний центр з пошуку інформації про репресованих. Весь цей час співробітники допомагають сотням людей дізнатися, в яких архівах можуть зберігатися таємниці їхніх репресованих родин. Вікторія Тараненко з Дніпропетровщини стала однією з перших, кому вдалося знайти справу свого репресованого прадіда та нарешті дізнатися, за що його арештував НКВД у часи Великого терору.

Із завершенням Української революції боротьба за Українську незалежну державу не припинилася. Її продовжував Державний центр УНР в екзилі. В умовах еміграції змінилися форми і методи цієї боротьби. Тепер вона точилася не на полях відкритих військових баталій, а в дипломатичній площині та на «таємному фронті» протиборства спецслужб. У когорті бійців цього «таємного фронту» був і представник уряду УНР у Стамбулі Володимир Мурський.

У 1924 році ЦК РКП(б) приймає рішення звільнити з ув’язнення архієпископа Яна Цепляка, який на той час залишився єдиним римо-католицьким ієрархом в Радянському Союзі, та вислати його до Латвії. Одночасно із звільненням Цепляка, проходять масові арешти католицького духовенства. Шанси на відновлення католицької ієрархії в СРСР невеликі, однак не дивлячись на це, протягом 1925-1926 рр. Святий Престол продовжує вести переговори з радянською владою.