На Полтавщині демонтували три пам’ятники комуністичного режиму. ФОТО

Цими днями на Полтавщині, зокрема у Диканській і Новооржицькій громадах, з ініціативи Полтавського офісу УІНП демонтували й перевезли до «Музей монументального мистецтва тоталітарної доби «Парк радянського періоду» в Спадщанському лісі три пам’ятники комуністичного режиму.

Про це повідомили у Полтавському офісі Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам'яті.

 

Там нагадали, що до символіки комуністичного тоталітарного режиму віднесено пам'ятники і пам'ятні знаки, присвячені подіям, пов'язаним з діяльністю комуністичної партії, із встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті.

Зокрема, в експозиції музею буде пам'ятник Фрідріху Енгельсу, який розташовувався у селі Андріївка (підпорядковане Диканській селищній раді).

"Вчення Маркса-Енгельса стало підґрунтям для утвердження комуністичних тоталітарних режимів на території України та інших країн Східної Європи. Активна меморіалізація одного із засновників марксизму і комуністичної ідеології Фрідріха Енгельса (зокрема, шляхом масового встановлення на його честь пам'ятників) була важливою складовою пропаганди Центральним Комітетом Комуністичної партії Радянського Союзу комуністичного тоталітарного режиму", - розповів регіональний представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар.

Пам'ятник "Борцям за владу Рад" (у вигляді червоноармійця армії Семена Будьонного, "скульптурно одягненого у "будьонівку") знаходився поміж селами Великі Будища і Писарівщина, що так само належать до Диканської територіальної громади.

 

Також із села Вишневе (колишня, до декомунізації, назва Куйбишеве, - ред.) Новооржицької селищної територіальної громади до музею помандрував пам'ятник російському більшовику Валеріяну Куйбишеву – одному із організаторів і натхненників червоного терору, члену Політбюро ЦК ВКП(б) (1930–1935), члену Оргбюро ЦК ВКП (б) (1922–1923, 1934–1935), секретарю ЦК ВКП (б) (1922–1923), члену ЦК ВКП (б) (1923–1927).

 

В Інституті нацпам'яті висловили подяку за всебічне сприяння виконанню декомунізаційного Закону директору Путивльського державного історико-культурного заповідника Сергію Тупику, який подбав про виділення коштів на транспорт і пальне. А також Диканському селищному голові Сергію Давиденку, начальнику відділу культури виконкому Диканської селищної ради Євгену Онищенку та голові Новооржицької селищної ради Анатолію Тітенку. Вони зробили все, щоб вказані вище об'єкти не зруйнувалися, переймалися питанням перевезення до музею, знайшли демонтажну техніку тощо.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.