У Празі встановили меморіальну таблицю науковцю Петру Зленку, що був замордований совєтами

6 травня на фасаді будинку №38 по вул. Лужицькій у Празі було встановлено меморіальну таблицю українському бібліографу, публіцисту та видавцеві, колишньому співробітнику празької Слов’янської бібліотеки Петру Зленку. За цієї адресою науковець проживав до арешту радянським НКВД у 1945 році.

Про це повідомляє Посольство України у Чеській Республіці у Фейсбук.

 

Петро Зленко помер у 1954 році в одному з таборів радянського ГУЛАГу. Місце його поховання досі не відоме.

Таблицю встановлено в рамках проєкту "Остання адреса", метою якого є увічнення пам'яті тих, хто стали жертвами сталінського терору. Дошку спільно відкрили посол України в Чехії Євген Перебийніс, директор Слов'янської бібліотеки Лукаш Бабка, співробітники чеського Інституту досліджень тоталітарних режимів Адам Граділек та Ян Дворжак, а також племінник Петра Зленка – Іван Брезіна.

Петро Зленко народився в містечку Старокостянтинів на Волині в 1891 році. Навчався спершу в Університеті святого Володимира у Києві, згодом в артилерійській школі в Одесі, звідки був призваний до армії.

Служив старшиною спершу в російській, а згодом в армії УНР. У вирі національно-визвольних змагань опинився, як і багато інших його співвітчизників, у Празі, де з фінансовою допомогою Чехословацької держави закінчив Державну школу бібліотекарів та Український високий педагогічний інститут у Празі.

З 1936 року і до арешту працював каталогізатором у Слов'янській бібліотеці в Празі. Паралельно займався активною видавничою та науковою діяльністю – видавав у Празі "Український журнал", писав і друкував власні наукові статті, був членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка та Пласту, брав активну участь в житті української міжвоєнної діаспори в Чехословаччині. Особистий архів Петра Зленка знаходиться на збереженні в Слов'янській бібліотеці в Празі.

Доля Петра Зленка – не поодинокий випадок. Десятки українців, більшість з яких у травні 1945-го року вже мали чехословацьке громадянство, були заарештовані й насильно вивезені до Радянського Союзу. Деяким з них вдалося повернутися до Праги після відбування багаторічних термінів, проте більшість були страчені, закатовані або ж померли в таборах, а місце їхнього останнього відпочинку так і залишається невідомим.

Під час заходу Євген Перебийніс закликав чеський осередок "Останньої адреси" продовжити роботу з вшанування пам'яті українців – жертв комуністичного терору в Чехословаччині і висловив готовність посольства активно підключитися до цієї роботи.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.