У Белграді невідомі загасили «вічний вогонь», запалений Вучичем і Лавровим

У столиці Сербії, Белграді, невідомі загасили «вічний вогонь», який у середині грудня на Кладовищі визволителів запалили президент Сербії Александар Вучич і міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров.

Як повідомляє кореспондент Радіо Свобода полумʼя "вічного вогню" до Сербії привезли російські солдати.

 

Невідомі залили фарбою вогнище, написали: "Визволителі? Ні, ніколи!" та перекреслили серп і молот. Інцидент стався в ніч на 30 грудня.

Заступник мера сербської столиці засудив цей акт і сказав, що триває слідство. Сербський уряд досі не реагував.

Різко відреагувало посольство Росії в Сербії, з ініціативи якого було запалено "вічний вогонь", оскільки в Сербії такої традиції не було.

У повідомленні диппредставництва зазначається, що йдеться про "спробу внести розбрат у братні відносини" між російським і сербським народами. Російське посольство припускає, що цей вчинок був скоєний "на замовлення із-за кордону".

На Кладовищі визволителів Белграда поховано 820 бійців Червоної армії та понад 1200 партизанів Югославської народної армії. Червоноармійці були вояками Другого й Третього українського фронтів, переважно українці.

На урочистостях із приводу запалення "вічного вогню" ані президент Сербії, ні російський міністр жодним словом не згадали ні українців, ані хорватів, чорногорців, боснійців та інших, що воювали у складі югославської армії, а говорили лише про сербсько-російське братерство по зброї.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.